Канал News One, на якому в передачі «Эхо Украины» буквально фонтанує своїми експромтами Матвєй Ганапольський, на щастя, ще не відключили. Тому тут нерідко можна стати свідком цікавих дискусій та опитувань громадської думки. Одне з останніх, пригадую, містило запитання, що краще: диктатура в стилі нинішньої КНДР, але порядок, чи наша демократія, але повний бардак?
На момент, коли я переключився на News One співвідношення голосів глядачів було, якщо не помиляюся 52% проти 48% на користь нашої хирлявої, та все ж демократії. Різниця не така разюча, щоб робити висновок про явну перевагу демократично-бардачних звичаїв українців. При цьому, думається, організатори опитування добряче підіграли неньці-Україні, вибравши їй у опоненти режим, серцевиною якого є дрімучий і безпробудний культ особи вождя, фанатична радість від кожного помаху його руки, звіряння кожного щоденного кроку з заповітами його померлого і вічно живого дідуся, вкупі зі смиренним задоволенням від гарантованого тюбика зубної пасти на рік, а також усвідомлення того, що перед ними тремтить у праведному страху увесь світ разом з Америкою. Випереджати світового ізгоя аж на цілих 4 відсотки у питанні, що має визначальний і навіть доленосний характер – чи не є це своєрідним вироком і діагнозом усього нашого чвертьстолітнього «державотворення»? Чомусь певен, що якби замість КНДР втіленням диктатури і порядку було поставлено, скажімо, Чилі часів Піночета, то перевага навряд чи була б на боці нашої бардачної демократії. Генерал у темних окулярах і в опере- точному мундирі не лише рішуче і подеколи з надмірною жорстокістю припинив анархію улюбленця СРСР Альєнде – він ще й мав у своїй команді представників так званої чиказької школи економіки, які спромоглися за короткий період часу вивести Чилі в ряд передових країн Латинської Америки з одним із найвищих показників рівня життя. Родичів жертв загиблих в результаті воєнного путчу 11 вересня 1973 року, звісно, не віднесеш до числа великих симпатиків Піночета, однак основна маса населення країни нині згадує його по-доброму. Очевидно, є за що.
Нам нині не бракує радників і порадників з усіх країн і з усіх континентів. У нас займали урядові пости іноземці, з якими пов’язувалися великі надії. У нас періодично змінюються уряди, кожен з яких оголошує себе кращим за всі попередні. У нас президенти щиро клянуться у вірності принципам свободи і демократії і в готовності віддати життя за право людей висловлювати свої погляди, але на гострі соціально значущі програми звідкілясь чиниться неприхований тиск і вони або закриваються, або ж постійно перебувають під загрозою закриття. У нас відбувається класичне виродження незрілої демократії у класичний соціально-економічний бардак, освячений правлінням олігархічних кланів і пануванням їхніх звичних породжень – корупції та кумівства. Тому й випереджаємо ми в рейтингу «демократія – диктатура» на якихось 4% лише сучасну «відрижку» часів Сталіна і Мао Цзе Дуна – Північну Корею. Треба було таки організаторам опитування на каналі News One обрати нам у опоненти ще гірший варіант диктатури – приміром, Кампучію часів Пол Пота з її відсутністю класів і горами людських черепів. Тоді наша рідна «демократія», напевно, випереджала б звірячу диктатуру з трохи більшим відривом.
