Ця тема за останні дні буквально окупувала всі телеканали, затуливши повідомлення з зони АТО та інші животрепетні питання. Звичне і буденне для цивілізованих країн явище стало для українського люду справжнім одкровенням.
Спікер Верховної Ради Андрій Парубій урочисто називає цю процедуру «фінансово-майнового стриптизу» ні більше, ні менше як «самоочищенням».
Політолог Вадим Карасьов йменує її «новою революцією в країні».
Генпрокурор Юрій Луценко застерігає колишніх колег-депутатів від недоречних жартів із декларуванням усього «нажитого непосильною працею», по-дружньому обіцяє ретельну перевірку явно нескромних за розміром задекларованих статків і принагідно повідомляє, що у його родини в цьому питанні – повний «ажур».
Дехто з апологетів нових «господарів життя» попереджає про небезпеку появи з мороку історії образу булгаковського П.П. Шарикова з його гаслом «Взять все – и поделить!» і відповідних закликів на кшталт «Экспроприация экспроприаторов» і навіть «Бей буржуев!».
Одразу ж виникає чимало запитань, відповіді на які оповиті туманом непевності. Як реально перевірити достовірність задекларованих сум і майна? Чи будуть докопуватися до джерел казкових багатств? Яке покарання очікує на спійманих на брехні «сильних світу цього»? (питання не порожнє – якщо їм легко сходить з рук спричинення аварій зі смертельними наслідками, то що вже казати про якусь там «забудькуватість» при заповненні е-декларації). Ще одне актуальне для наших реалій питання: чи не буде використане електронне декларування для зведення рахунків з політичними опонентами? І чи справді всі перед ним рівні, аж до першої особи в державі?
У мене ж уся ця катавасія одразу викликала дві асоціації. Одна з них стосується буденної життєвої ситуації. Немовля у візочку плаче-заходиться, все розчервонілося, ротик перекривлений – здається, не буде цьому вереску кінця. Та ось молода матуся взяла до рук дитяче брязкальце, потрясла ним енергійно над своїм чадом – і ось уже маля затихло, лише дивиться зосереджено і здивовано на цю річ, яка видає дивний звук. Все, проблема крику на якийсь час розв’язана. Посиніла від плачу дитина у візочку – це наш зденервований і розшарпаний усіма негараздами український народ. Турботлива матуся (правильніше б сказати, мачуха) – це наша рідна українська влада. А брязкальце в її руках – це оте саме е-декларування, яке дасть змогу на якийсь час притишити гул народного невдоволення, що глухо клекоче десь там, внизу. А потім брязкальце можна й поміняти на інше…
Друга асоціація виринає з армійських спогадів. Прапорщик-командир господарського взводу батальйону постійно обдурював солдат, не давав того, що їм належало, словом, безсоромно обкрадав. Всі знали, що він запанібрата з командиром батальйону і що «прокручує» свої темні оборудки з відома і благословення останнього. Однак, коли вже дуже допекло, солдати поскаржилися на злодійкуватого «прапора» саме йому, комбату. Той, дихаючи свіжим перегаром, вишикував батальйон, викликав провинного прапорщика на середину і почав голосно на «изысканной русской словесности» допитуватися в нього, за які кошти той будує собі дім і куди поділися гроші з солдатських «лівих» заробітків. У бідолашного прапорщика очі полізли з орбіт, а коли комбат привселюдно запропонував піти і перевірити його «каптьорку», він зблід як стіна. До «шмону» в «каптьорці» справа так і не дійшла, але комбат відтоді набув серед вояків репутації справедливого і турботливого батька-командира… хоча життя їхнє ситнішим не стало, а комбат і далі пиячив з тим самим прапорщиком-господарником і «кришував» усі його справи.
Знову не можу відмовитися від порівняння отого армійського комбата з нашою владною верхівкою, яка затіяла оте саме е-декларування; злодія-прапорщика, якого мимоволі змусили пройти процедуру «очищення» перед строєм солдат – з табуном присилуваних до самовикриття нардепів; самих нужденних і практично безправних вояків – з нашим майже таким же за статусом народом.
Відразу ж постає й інше питання: що може змусити ворона виклювати око другому ворону? Таке ж, як стверджує приказка, неможливе в принципі. Інакше кажучи, як наважилася верховна влада розпочати такий ризикований для неї самої процес? Відповідь майже очевидна: ну, дуже хочеться бути сприйнятими (і прийнятими) Заходом. Попертися туди зі своїм уставом і звичками («тіньовою» економікою, корупцією, кумівством, ринковими відносинами в стилі «дикого» капіталізму)? Воно б і хотілося, але ж… не пустять далі порогу. Усілякі махінації з метою приховування прибутків там – смертний гріх. Знаменитий Аль Капоне саме за це й загримів у тюрму, а аж ніяк не за рекет і вбивства. Можна б, звичайно, повернути вектор на Схід – там, мабуть, зустрінуть з «распростертыми объятиями», але…ще свіжа пам'ять про Майдан. І її майже щоденно оновлюють свіжі могили загиблих в АТО і щемливе «Пливе кача по Тисині», що лине над скорботним натовпом…І свіжий ще острах перед отим самим народом, який якщо вже підніметься, то може так двигонути, що не знатимеш, де опинишся – ану як раптом десь під Ростовом, через один паркан з «папєрєдніком»… Тож щоб уникнути цього, доводиться іноді робити те, що цим народом, загалом, схвалюється. Е-декларування – одне з таких діянь. А вже куди воно зайде і до чого приведе – то інше питання. Ми вже чули категоричне «Бандитам – тюрми!», яке виявилося порожнім звуком. Ми вже маємо і досвід революцій, почервонених кров’ю. Яка доля чекає на електронне декларування?
Після такої довгої статті так і не знайшов відповіді…
Ігор Дуда
