Не раз уже зазначалося: політика Росії на міжнародній арені (зокрема,і щодо України) нагадує поведінку "бикуватого" неадеквата на вулиці, який робить що заманеться, сподіваючись, що нормальні люди просто не захочуть з ним зв'язуватися.

Незалежно від того, чиїми руками чиниться освячене Кремлем неподобство - "ввічливими зеленими чоловічками" в Криму чи бандюками-"беспрєдельщиками" на Донбасі - його внутрішня суть залишається одною й тією ж: ми зробимо що хочемо і нам "пофіг", що про нас подумають. Така, з дозволу сказати, тактика підживлюється одним - тим, що російському ведмедеві вже давненько ніхто добряче не давав по морді. Це, в свою чергу, породжує у нього самовпевненість вкупі з величенькою дозою нахабства.

Між тим, саме сьогодні є нагода згадати, що по пиці росіянам таки давали, до того ж - далеко не рівні їм за силами противники. Саме цього дня, 12 грудня 1939 р. під час радянсько-фінської Зимової війни відбувся бій біля озера Толваярі. Сама ця війна, до речі, почалася, на думку багатьох воєнних істориків, з провокації росіян. Коли вони вже зосередили на ділянці кордону з Фінляндією значне угруповання військ,  фінам чомусь заманулося саме на цій ділянці декілька разів бабахнути з гармати. Пропагандистська машина СРСР одразу ж зняла галас про "провокацію з боку фінської вояччини", і майже одразу ж полчища червоноармійців перетнули кордон, щоб "звільнити фінський народ з-під гніту експлуататорів".  І теж майже одразу ж нарвалися на оглушливий удар. Співвідношення сил сторін в бою біля Толваярі цілком було в дусі радянської військової доктрини, що звикла діяти не вмінням, а числом: 20 тис. червоноармійців зустріли впертий опір 4 тисяч фінських бійців, добре навчених, обізнаних з місцевістю і головне - свідомих того, що захищають рідну землю від варварів зі сходу. Майже традиційним для червоної армії було і співвідношення втрат: понад 100 полеглих фінських воїнів і більш як 1000 радянських "визволителів". Ця перемога суттєво підняла бойовий дух фінської армії.  До прориву лінії Маннергейма було ще декілька місяців, але вже тоді, в бою біля озера Толваярі фіни дали зрозуміти агресорам, чого коштуватиме їм просування вглиб країни. Ціна справді виявилася величезною: понад 126 тис. вбитих і померлих від ран, понад 39 тис. зниклих без вісти. До того ж, як країна-агресор, СРСР у грудні 1939 р. був виключений з Ліги Націй.

Зате нині його правонаступник - Росія- намагається шляхом напівправди, а найчастіше - нахабної брехні вводити в оману світове співтовариство на асамблеях ООН. А ще - тримати в напрузі своїх сусідів за допомогою "повзучої" гібридної агресії,  або широкого арсеналу дрібних і не дуже дрібних провокацій. Мета така ж, що була у Сталіна в 1939 р. Тоді російському ведмедеві, що кинувся на чужу територію, одразу ж добряче дали по морді. Зараз переважно воліють обмежувати його раціон - вводять санкції. Він бурчить, роздратовано реве, але - продовжує діяти так, як звик.

Він уже давненько не отримував такого  заспокійливого і витверезного удару по морді...

Ігор Дуда