Не дають кляті вибори спокою - все тягне порівняти їх з тим, що вже десь колись було. Те, що десь і колись було, до речі, іноді дає такі зразки вияву народного волевиявлення, що, як мовиться, хоч стій, хоч падай...
Є в Центральній Америці країна Гаїті. Доводилося якось чути висловлену кимось думку, що якщо є пекло на Землі, то воно - саме там, в оточенні Атлантичного океану і Карибського моря. Гаїті - одна з найбідніших і найбільш нестабільних країн світу; найбідніша країна Америки, яка хронічно потерпає від голоду, стихійних лих і державних переворотів. Втім, був у її історії період, якщо можна так назвати, відносної тиші та стабільності - хоча це була тиша і стабільність... кладовища. З 1957 до 1971 рр. (до своєї смерті) країною правив Франсуа Дювальє на прізвисько "тато Док". Носив він титул президента, хоча саме його правління носило всі ознаки жорстокої диктатури. "Тато Док" передусім заповзявся викорінити будь-яке інакодумство, а головним засобом для цього обрав фізичне винищення якомога більшого числа опонентів і критиків. Цій меті слугувала мережа концентраційних таборів, витончених тортур і створення підпорядкованих особисто йому "ескадронів смерті" (тонтон-макутів). А в перерві між цими державними турботами "тато Док" примудрився організувати і провести унікальні в новітній історії вибори в парламент країни. Вони відбулися саме цього дня, 22 квітня 1961 р. "Народне волевиявлення" полягало в тому, що солдати просто конвоювали виборців до урн, і в результаті цих, з дозволу сказати, виборів всі 58 депутатів парламенту були ставлениками Дювальє. Але справжньою "родзинкою" виборів була приписка на всіх бюлетенях: "Доктор Франсуа Дювальє - президент". Після підрахунку голосів влада оголосила, що, оскільки в бюлетенях фігурувало прізвище Дювальє, гаїтяни "добровільно" переобрали його на новий 6-річний термін...
Ну, як вам такий спосіб обрання? Скажете, таке можливе лише в напівдикій країні з сильними вудуїстськими традиціями? Але... від них і до впертих аж до нав'язливості закликів "еліти суспільства" зробити "свідомий і правильний вибір" відстань не здається аж критично недосяжною. Чи, може, я помиляюся?
Ігор Дуда
