Як описати становище, в якому перебуває нині українське суспільство? Гранична мобілізація всіх наявних сил для відсічі ворогу? Відповідний моральний клімат у суспільстві?
Напевно, хотілося б, щоб усе було саме так, але... але завітайте, приміром, погожого дня до парку "Здоров'я". У одному з його затишних куточків встановлені дерев'яні столи з лавками, поруч - мангали для приготування шашликів. Якщо усе це тут є, то воно для чогось таки призначене і, як мінімум, офіційно не заборонене. Останнім часом довелося декілька разів тут побувати і практично щоразу, коли проходив алеєю, спостерігав за шумними розвагами і веселощами, які там вирували. Як і прийнято в таких випадках - з батареями пляшок спиртного на столах, гучним реготом... Народ розважається, але... як сумістити, поєднати оті гучні гульбища з війною в країні, з сотнями загиблих щодня на фронті, з щоденними похоронами в різних куточках нашого краю, зрештою, з небезпекою, що нависла над Україною? Здавалося б, за канонами нормальної людської свідомості, відчуття співпереживання зі своїми співвітчизниками, яких торкнулася чорним крилом біда, зрештою, елементарними нормами пристойності такого не повинно б відбуватися, але - відбувається та ще й як. Відбувається, вочевидь, тому, що частини нашого соціуму війна ніби й не стосується - принаймні, нічим не порушує їхніх усталених, "мирних" і зазначу - доволі "бидлячих" звичок.
Бенкет під час чуми - найперше, що спадає на думку. Чи може дозволяти собі таке країна, яка веде жорстоку і кровопролитну війну за своє існування? Цікаво також, чи вдасться їй, у разі чого, мобілізувати зграї отаких бовдурів призовного віку, які в атмосфері шашличного диму лапають за рельєфні частини тілес дівок і молодиць свого штибу й розважають їх "масними" жартами? І коли бачу все це (і не лише це), виникає майже крамольна думка: цей народ (принаймні, його немала частина) таки заслужив на нинішні випробування. Хоча ота сама частина, схоже, ними не особливо й переймається. Висловлюючись її жаргоном, не "париться". У сусідньому районі он лунають вибухи російських ракет; люди там, напевно, нажахані й у розпачі, а тут - "Гуляй, душа, без кунтуша!" , "Живемо раз на світі!", "Після нас - хоч потоп!"...
Але ж, даруйте, у нас начебто хтось забороняв (суворо!) розваги з шашликами у лісопаркових зонах (не маю на увазі лише згаданий парк). Але на оті заборони чомусь особливо не зважають. У нас начебто від початку війни закликають не поширювати в соцмережах відео наслідків повітряних ударів ворога, але й тепер найперше що робить ОВА після ракетної атаки на Тернопілля - звертається до безвідповідальних недоумків, щоб ті знову не піарилися подібним чином. У нас начебто мають конфісковувати авта у п'яних шоферюг на потреби армії, але вони продовжують гасати "підшафе", калічачи й вбиваючи людей. Можливо, у нас все ж забагато демократії як на воєнний стан? До того ж, демократії незрілої, щоб не сказати - доволі гнилуватої? А заголовки на сайтах новин вельми показово ілюструють "розхристаність" суспільства. "На фронті загинув стрілець і військовий водій" і поруч - "Новий закон дозволяє волонтерам та приватним особам купувати автівки за кордоном та оформляти їх, не сплачуючи мита, ПДВ та акцизу. Втім, цією можливістю почали масово користуватися перекупники". Цікаво: країна, яка воює, може дозволити собі розкіш створювати режим найбільшого сприяння для перекупників?
