Україна - Англія - 1:1
Найперше - вітання двом нашим футбольним провидцям. Молодий лікар-стоматолог Денис Могитич і значно старший любитель оздоровчої фізкультури Роман Петришин передбачили саме такий результат матчу (на сором, зокрема, мені, з моїм зовсім "пораженчеським" 0:3).
Як і можна було очікувати, Англія одразу ж взяла менеджмент грою в свої руки. На 4 хв. після затяжної атаки Сака гостро проривався у наш у карний майданчик, але, на щастя, не встиг за м'ячем. Відчувалося, що англійці мали чітку і безжальну для нас мету - якнайшвидше досягти переваги в рахунку - і методично працювали задля її здійснення.
Наші ж вперше перетнули середину поля на 10 хв. - до того часу вони цілком були зайняті обороною підступів до власного штрафного майданчика. Причому іноді доводилося просто вибивати м'яч куди завгодно - перевага британців у швидкості була помітною. Все ж, завдяки граничній концентрації нашим вдавалося зберігати компактність і монолітність захисних редутів. Коли ж м'яч якимось дивом опинявся поблизу володінь голкіпера англійців Пікфорда, українці, здавалося, не дуже знали, що з ним робити.
І раптом - наче грім у вечірньому вроцлавському небі. Англійці настільки самовпевнено захопилися вибудовуванням ігрової переваги, що прогавили стрімкий випад наших на 26 хв. Швидка двоходівка за участю Циганкова і Коноплі, пас більш рудоволосого з них Юхима в центр, ненавмисне, як здалося, пропускання м'яча Яремчуком (мабуть, найбільш ефективна дія Романа в матчі) - і точний удар Зінченка. Забігаючи наперед скажу, що українці продемонстрували стовідсоткову реалізацію: 1 гол після одного удару в площину воріт. Наші, як здавалося, витискали найбільше з того, що нині можуть. І перший тайм, мабуть, був оптимальним, виходячи з кондицій підопічних Реброва. Хочу сказати - до 41 хвилини. Миколенко (трохи навіть дивно для гравця, котрий виступає в Англії) відверто "проспав" ривок захисника Уокера собі за спину після чудової верхової передачі Кейна, і той, опинившись перед Бущаном, зіграв краще за багатьох форвардів. З урахуванням того, як старанно і самовіддано діяли наші увесь тайм, гол виглядав доволі прикрим і навіть безглуздим.
Наміри номінальних гостей у другому таймі не змінилися: свіжі Решфорд, Фоден намагалися додати гостроти їхнім діям, не відставали Сака і Кейн. Наші футболісти, як і раніше, вперто тримали оборону, а єдиний випад вилився на 57 хв. у доволі неоковирний удар Судакова після пасу Зінченка - найкращого (поряд зі Коноплею, Степаненком і, безумовно, Бущаном) гравця матчу в складі збірної України. Буквально через хвилину Бущан перевів м'яч у поперечину після, здавалося, вбивчого удару Сака. На цьому подвиги Георгія (нехай і не святого) не закінчилися: на 85 хв. він сміливо кинувся в ноги Магуаєру, який перебував у дуже небезпечній позиції після розіграшу штрафного. Останні хвилини можна було назвати "валідольними", або ж взагалі позначити всією номенклатурою серцево-судинної фармакології, а коли пролунав фінальний свисток і вдалося з полегшенням видихнути, то подумалося: адже наші футболісти, за великим рахунком, практично не дали проявити себе новій зірці європейського футболу - Беллінгему, який нині наводить жах у складі "Реалу" в іспанській Ла Лізі. Якось "затухли" в умовах гранично дисциплінованої гри українців багатомільйонні Райс, Сака, Решфорд, Фоден, які творять справжні дива в АПЛ; трохи "здувся", як здалося, в кінці матчу Кейн. Безумовно, це - наслідок обраної Сергієм Ребровим і максимально втіленої на полі його підопічними тактики. Безумовно, крім названих героїв матчу, можна згадати й тих, хто виглядав дещо слабше, ніж можна було очікувати. Зокрема, як здалося, продовжує перебувати в своєрідному ігровому тупику Мудрик, безпомилково вибираючи у перспективних ситуаціях найгірший варіант; більшого можна було сподіватися від Судакова і Циганкова (хоча не варто забувати участь останнього у гольовій атаці); попри присутність у складі двох форвардів з іспанської Ла Ліги - Яремчука і Довбика - проблема атакуючого вістря збірної України залишається болючою. Але після такої гри про недоліки якось не дуже й хочеться говорити - краще побажати Сергію Реброву і його команді так само гідно протистояти 12 вересня збірній Італії. Вона вчора доволі несподівано зіграла на виїзді внічию з таким же рахунком 1:1 з Північною Македонією (хоча, мабуть, не дуже й несподівано, якщо пригадати, що саме македонці не пустили "макаронників" на останній Кубок світу, перемігши їх у матчі play off, причому - в Італії!). Можна передбачити, що італійці нині злі як diavoli, тобто чорти. Можемо потрапити їм під гарячу руку. А можемо й зіграти стійко, доволі грамотно і гідно - як учора з англійцями. Футбол далеко не завжди піддається передбаченню: я ледь не сміявся над прогнозами 1:1 перед вчорашнім матчем і вважав своє 0:3 майже науково обгрунтованим. А вийшло те, що вийшло…
