«Динамо» - «Шахтар» - 3:4

Якось не дуже в’яжеться оте запозичене з іспанської поняття el clásico з засніженим полем, ледь помітною розміткою і рукавицями на руках гравців. Та нічого не вдієш: клімат – одна з небагатьох речей в цій країні, з якою нічого не «перетреш» і не «порішаєш», яку не підкупиш, не змусиш танцювати під свою дудку і не об’єднаєшся проти когось.  Отож, доводиться підлаштовуватися під нього. Останній матч осінньої частини чемпіонату між двома українськими флагманами мало що вирішував з турнірної точки зору. Здається, вже й самі динамівці та їхні прихильники змирилися з думкою, що чемпіонський титул наступної весни перейде до «Шахтаря». Що не кажи, 10 пунктів – трохи завелике відставання. Але для обох важливе не так чергове звання чемпіона країни (і ті, і другі, здається, вже пересичені ними), як пряма перепустка у Лігу чемпіонів, без надокучливих кваліфікацій і можливих капостей з боку якогось «Янг Бойз». Втім, і без цього мотиву протистояння між «Динамо» і «Шахтарем» обіцяло бути бойовим і безкомпромісним – надто вже багато взаємних претензій накопичилося і в гравців обох клубів, і в їхнього керівництва, і, відповідно, в уболівальників. Особливо за останні роки. Рідко яке el clásico обходилося без проявів брутальної гри, картинної симуляції, з’ясувань стосунків  «стінка на стінку», вилучень, суддівських ляпів і збурення вболівальницького середовища, що довго не затухало.

Не став винятком і останній матч. До вже відомих описаних вище атрибутів (крім, хіба що, арбітра – Анатолій Жабченко, загалом, відсудив кваліфіковано і неупереджено) у ньому додався ще один: чи не вперше в історії протистояння «Динамо» - «Шахтар» одному гравцеві вдалося двічі вразити…власні ворота. Прізвище  цього звитяжця – Хачеріді, й тепер, не виключено, його натяки на можливий перехід в інший клуб викликатимуть реакцію на кшталт «Та вже скоріше б…». Забігаючи наперед, висловлю думку: «Шахтар» був сильнішим і переміг цілком заслужено. Прихильнику «Динамо» з 50-річним стажем важкувато це визнати, але – істина дорожча. Проте це зовсім не означає, що у підопічних С.Реброва у звітному матчі не було шансів. Відкривши рахунок вже на перших секундах в результаті стрімкої атаки по центру (гол на рахунку Мораєса), кияни не знітилися після безглуздого автогола Хачеріді (як виявилося – не останнього) і наполегливо  намагалися нав’язати гостям свою гру. Видовище іноді було зовсім непогане, а контроль м’яча і гострі передачі з глибини на хід гравцям атаки навіть нагадали гру команди 80-х – здавалося, ось зараз прийме м’яч і прорветься до воріт Бєланов чи Протасов. Півзахист «Динамо» до певного часу досить ефективно протистояв швидкісним бразильським дриблерам «Шахтаря», а Рибалка ще й нагадав про своє вміння влучно вистрелити зі штрафного. Але в другому таймі кияни, здається, переоцінили свої можливості й ризикнули зіграти з «Шахтарем» у відкритий футбол. Така видовищна гра на зустрічних курсах дала змогу гірникам спершу зрівняти рахунок (Фред), а потім, після прикрої обрізки Рибалки в центрі поля, організувати стрімку контратаку і вийти вперед (Ферейра). Ну, а далі настав час «дружніх переговорів» Ракицького і Мораєса, зображення стану «лежачи при смерті» Степаненком і Срною і вилучення київського бразильця з поля. Форою в одного гравця  гірники скористалися за хвилину до закінчення основного часу. Знову швидка контратака, на простріл Дентіньйо ніхто з його партнерів не встигав, але тут знову нагодився Хачеріді й зрізав м’яч якраз у щілину між голкіпером Рудьком і ближньою стійкою. Вже у доданий час Бєсєдін головою замкнув подачу з кутового, а Рибалка залишив поле трішки раніше за інших, отримавши другу жовту картку. Все – 3:4. За рівнем напруги і бойовитості гра не поступалася кращим зразкам англійської Прем’єр-ліги. Хвала переможцям, але й кинути камінь у бік  переможених зараз, гарячими слідами, не піднімається рука.

Ігор Дуда