Мабуть, не лише в українців виникає запитання: чому Росія під проводом Путіна веде себе так нахабно-самовпевнено в міжнародних справах? Відповідь напрошується проста до примітивізму: тому що досі їй ніхто добряче не дав по пиці. Збила Туреччина декілька років тому російський військовий літак, що залетів у її повітряний простір - та й по всьому. З урахуванням того, що "Рассея-матушка" дивовижно нагадує якогось люберецького чи солнцевського неадеквата, який на людній вулиці верещить і розмахує на всі боки ножем, зв'язуватися з монстром із потужним арсеналом ядерної зброї світовій спільноті не дуже хочеться. Це вам не Саддам Хусейн, котрий вторгся в Кувейт - і одразу ж наразився на "Бурю в пустелі" за участю міжнародної коаліції держав. І якого, врешті-решт, витягли як щура з підвалу сільського дому і після судилища накинули на шию зашморг. Санкції? Вони, звісно, діють, але посилене створення російською пропагандистською машиною образу фортеці, звідусіль оточеної ворогами, дає бажаний ефект в плані масового зомбування власного народу.

Між тим, оця російська звичка діяти на міжнародній арені як ведмідь-шатун у тайзі, виникла не вчора і не з утвердженням єдиновладдя Путіна. Саме сьогодні, 13 серпня, минає 98 років від початку так званої  Варшавської битви, відомої ще як "Чудо на Віслі". Тоді, у серпні 1920 р. Польща зуміла зупинити наступ червоної армії і добитися перелому в ході радянсько-польської війни. А що полякам "світило" у випадку вторгнення "рабоче-крестьянской" - ілюструє наказ командувача фронтом Михаїла Тухачевського, який, задля підсилення враження, подаю мовою оригіналу: " Бойцы рабочей революции! Устремите свои взоры на запад. На западе решаются судьбы мировой революции. Через труп белой Польши лежит путь к мировому пожару. На штыках понесем счастье и мир трудящемуся человечеству. На Запад! К решительным битвам, к громозвучным победам! Стройтесь в боевые колонны! Пробил час наступления. На Вильну, Минск, Варшаву — марш!". Попри дещо відмінну, "класову" риторику, генетичний зв'язок з політикою нинішньої Росії помітний. На превеликий жаль Тухачевського "со товарищи", переступити через труп Польщі й "понести щастя трудящому людству" тоді не вдалося - маршал Юзеф Пілсудський, дочекавшись зручного моменту й скориставшись розхлябаністю та легковажністю противника, завдав несподіваного удару, що обернувся для червоної армії тяжкими втратами і ганебним відступом, що часами нагадував панічну втечу. Опісля британські дослідники військової історії включили "Чудо над Віслою" у перелік 18 найвидатніших переломних битв у світовій історії. Польщі вона  дала змогу зберегти незалежність і отримати великі території Західної України і Західної Білорусії. Завдяки цьому, "визволителі зі сходу" прийшли до нас лише у 1939 р. Прийшли і принесли масовий терор, а також свої незрівнянні культурні надбання у вигляді одягнутих у нічні мереживні сорочки, наче у вечірні сукні, дружин радянських офіцерів, а також звичку цмулити горілку "гранчаками". Звісно, з поляками стосунки в українців складалися не ідеально - мій дід, приміром, частенько згадував так звану пацифікацію 1930 року, але всі репресії з боку поляків все ж тьмянішають (чи бліднішають) у порівнянні з масовим і систематичним радянським терором, ешелонами висланих у Сибір, розстрілами у тюремних камерах.

То чому ж Росія така нахабно-самовпевнена в міжнародних справах? Відповідь проста до примітивізму: їй уже давненько ніхто добряче не давав по пиці...

Ігор Дуда