Британці, поміж іншого, відзначаються своєрідним почуттям гумору.

Легендарний Артур Конан-Дойл, літературний батько безсмертного Шерлока Холмса,  прославився не лише дедуктивним методом розслідування заплутаних злочинів. У колі друзів і приятелів він був відомий і як тонкий поціновувач дотепних жартів і розіграшів. Іноді вони, правду кажучи, були, так би мовити, на грані фолу й могли мати сумні наслідки для самого жартівника. Так, одного разу серу Артуру спало на думку одночасно надіслати п’ятьом найвідомішим лондонським банкірам телеграми з однаковим текстом: «Негайно зникайте. Все виплило назовні». Отож надіслав він оті телеграми й став чекати, якою буде реакція.

Вона не забарилася. Вже наступного дня усі п’ятеро банкірів таємничим чином зникли з Лондона. Їхні ділові партнери допитувалися, де вони; секретарі й управляючі справами просили стурбованих клієнтів не хвилюватися й трішки зачекати. Фінансовий ринок столиці Великобританії, а з нею – і всієї імперії опинився під загрозою краху… Не знаю достеменно, яким чином вдалося нормалізувати ситуацію. Чи то банківські тузи виявилися людьми з почуттям гумору, чи їм таки довелося якийсь час відсиджуватися деінде. У цій історії важливе інше: усі п’ятеро шановних і поважних членів істеблішменту виявилися далеко не такими чистими й безгрішними, як здавалося.

Іноді дозволяю собі пригадати витівку сера Артура й трохи пофантазувати. Наприклад, що було б, якби не п’ятьом, а цілому гурту наших не менш шановних і поважних співгромадян якийсь жартівник теж надіслав подібне послання? Приміром, саме у цю фантастично-феєричну новорічну пору. Не хочу забігати наперед, однак  не виключаю категорично, що після цього фінансово-економічна, господарська, юридична й політична діяльність краю могла б завмерти. Розводили б руками секретарки, ховали б обличчя від цікавих відеокамер мобільних телефонів заступники й помічники, чутки бігли б одна поперед одну… Втім, тривало б це, думаю, недовго. Оговталися б наші провідники, збагнули б, що тривога виявилася фальшивою і що їм реально нічого не загрожує, обсмикнули б піджаки, поправили краватки, пригладили б волосся, або ж витерли спітнілі лисини… та й заходилися б далі керувати нами. Ну справді, як же ми проживемо без їхнього вмілого(!), компетентного(!!), сумлінного(!!!) керівництва? Ніяк не проживемо. А куди подінемося? Нікуди не подінемося…

Ігор Дуда