Баскетбольний клуб «Тернопіль» закінчив сезон 2012-2013 на останньому місці. Та й розраховувати на якийсь інший результат було би марно. Крім того, що у команді зібрані зовсім молоді гравці, їх рівень бажає бути кращим.
«Однозначно не можна відповісти, добре чи погано склався сезон, - сказав в інтерв'ю «За Збручем» Ігор Білоус. - Хочеться вірити, що добре. Беручи до уваги, що склад команди - молоді гравці, є зрушення, прогрес.
Дуже важко грати з людьми, які не мають баскетбольної школи. Він не розуміє, що від нього хочуть. Багато молодих гравців, які приходять, не навчені терпіти. Говориш їм одне – а виконується зовсім інше, те, що зручно.
Підсумками сезону я, звичайно, не задоволений. Звичайно, десь воно розраховувалось на краще. Якщо взяти статистичні дані всіх команд вищої ліги, на сьогоднішній день - це наймолодша команда. Ніде немає, щоб 95-й рік грав або виходив в стартовому складі, а у нас чотири чоловіки 95-го року народження. Дуже важко. Я розумію, що з ними треба працювати і працювати, і засмучений, що не вдається. Гравці не можуть втілити в життя ті задумки, які в мене є. Якщо гравці це не можуть втілити – значить їм не вистачає майстерності і це дуже видно як в нападі, так і в захисті. Можливо, ще їх час не настав. Але не знаю, наскільки зможуть терпіти і глядачі, і вболівальники, і керівництво, яке дає гроші. Зараз це єдина команда, яка не отримує взагалі нічого, вони навіть взуття купують за свої гроші, лікуються за свої гроші. Не говорячи вже про заробітну плату і харчування.
Я завжди налаштовував їх перед грою, що там грають, по наших мірках, зірки, які старші, досвідченіші, пройшли Суперлігу, щоб не впасти лицем в болото перед ними, показати, що ти щось вартий. Старався розвивати в них бійцівські якості, характер. Я завжди їм говорю: в твоєму віці можна не вміти нічого, ні водити, ні ловити, ні віддавати, але боротися ти зобов’язаний. Не можеш руками – ногами, не можеш ногами – зубами. А потім воно все прийде. Якщо закладемо фундамент, що він буде боротися проти таких досвідчених гравців – значить щось з нього буде. А якщо воно не вміє, не хоче, ще й не бореться – не буде з цього нічого.
За їхніми словами – вони всі хочуть займатися, розвиватися. Але це коли ми зустрічаємося в гуртожитку, за межами залу. А тут – інколи більше засмучуюся я, ніж вони. Є люди, які бачать себе в баскетболі. Наприклад, центровий Сергій Телешко – претендент, можливо, в збірну студентську візьмуть. Вони в такому віці, коли мріють і хочуть. Але це все слова. Якщо я хочу і доказую в спортзалі – буде результат. Можливо, на початку своєї тренерської кар’єри я вірив в слова. А зараз – тільки в діло!».
