Ми всі перебуваємо нині у якомусь ірраціональному стані. На найголовніше питання: чи воюємо ми з Росією, чи ні – чіткої відповіді, на жаль (чи, може, на щастя) немає.
На кордоні з Росією у Донецькій області встановлюють бетоновані загороджувальні споруди, копають рови - точнісінько як багато століть тому наші слов’янські прапращури намагалися вберегтися від набігів диких ординців. Жорсткішим став і режим прикордонної охорони – сумний досвід підказав пильніше і навіть з підозрою ставитися до зграй молодиків специфічної зовнішності, які подорожують в Україну з «чисто конкретной целью».
А у соціальних мережах з’явився список з показовим заголовком: «Бомбосховища Києва». Сховатися від авіаударів і ракетних обстрілів у столиці пропонують за 28-ма адресами. В принципі, подібні речі можуть провокувати і посилювати панічні настрої серед населення, але нічого подібного поки що немає. Життєвий ритм начебто не порушений: розважальні заклади працюють у звичному режимі; проводяться культурно-мистецькі заходи; відновився національний футбольний чемпіонат; телебачення, вперемішку з тривожними вістями з Криму і Херсонщини, крутить рекламні ролики про незрівнянні властивості прального порошку, методи запобігання простатиту, а також про цілющі властивості чаю в позолоченій обгортці.
Ще одна характерна риса сьогодення – масова мудрість «заднім числом». Колишні урядовці, військові й представники спецслужб з мудрим виглядом навипередки доводять нині, що російське вторгнення в Крим треба і можна було присікти в самому зародку: гелікоптери – позбивати за допомогою ЗРК; захоплену сепаратистами будівлю кримського парламенту – штурмувати «Альфою»; нелегальні загони самооборони – розігнати «до чортової матері». У інтер’єрах київських студій таке заявляти легко і головне – безпечно. Поїхати ж, як це зробив, приміром, Петро Порошенко у вируючий, наче вулик, Крим і там намагатися переконати людей – справа значно складніша. І ризикованіша. Втім, не виключено, що дорогоцінний час, справді, було втрачено, і протистояти загарбникам змушені були наші беззбройні авіатори із розгорнутим прапором і під спів державного гімну. Видовище, справді, хвилююче, але чому збройні сили країни виявилися поставленими у таке становище, коли протиставити вторгненню можуть лише власні мужність і патріотизм? Щороку згадуємо Крути, а як скупчаться хмари – знову наступаємо на ті ж граблі. Україні варто задуматися над цим. У неї ж, напевно, немає зайвих синів. А в голові тим часом крутиться нав’язливий мотив «Комбата» у виконанні «Любэ»: «А война, война, война, дурная тетка, стерва она». Напевно, дурна. І більш, ніж напевно – жорстока. Шкода, улюблені мною Коля Расторгуєв і компанія, що ваш палкий шанувальник із Кремля вирішив нині обійнятися з цією «стервою».
Ігор Дуда
