Хочу відразу ж застерегти можливих пасажирів маршрутного автобуса за № 0029, який курсує за 15-м маршрутом: якщо вам заманеться проїхатися ним у вечірню пору, бажано, щоб обидві руки у вас під час посадки були вільними. Жодних сумок, пакетів чи портфелів.  Тоді вам, можливо, вдасться ухопитися за щось і втриматися на ногах, коли молодий водій щосили рване з місця, не чекаючи навіть, коли всі пасажири більш-менш нормально влаштуються в салоні.

Найперше враження: хлопчина раніше возив худобу на забій, а тепер використовує набуті при цьому навички водіння в нових умовах. Ну гаразд, дідько з ним, я їжджу в громадському транспорті рідко, а як же людям, які змушені користуватися ним регулярно? Чи не забагато для них таких регулярних викидів адреналіну? Порозмірковувавши трохи над цим випадком (далеко не поодиноким у міському громадському транспорті), я було викинув його з голови. Викинув, аж поки щойно не повернулася з роботи дружина, бліда наче стіна, й не повідомила, що мала щастя проїхатися тією ж маршруткою, приблизно о тій же порі (18.00) і з тим же водієм. Цього разу він повернув з вул. Кривоноса на вул. Миру на такій швидкості, що одна з жінок-пасажирок впала в проході між рядами На обурені вигуки пасажирів водій спокійно відповів, що треба міцно триматися.

Я розумію увесь обсяг обов’язків і турбот начальника управління транспорту, комунікацій і зв’язку Ігоря Мединського. Нерідко бачу його на зупинках і побіжно констатую, що він намагається щось робити і не керує справами винятково з-за свого робочого стола. Розумію, що, можливо, не все залежить від його бажання і доброї волі. Але я категорично відмовляюся зрозуміти, яким чином не зовсім адекватні суб’єкти, який ризиковано довірити навіть запряжену кіньми фіру, перевозять людей, ставлячи під повсякчасну загрозу їхнє здоров’я і  життя. Яким чином вони потрапляють на цю роботу і чому втримуються на ній, а не вилітають, звільнивши місце більш кваліфікованим і коректним? Чи проводиться при цьому хоч якийсь мінімальний відбір із врахуванням психологічних нюансів? Адже якщо отакий «шоферюга» плутає міські вулиці з трасою «Формули-1» і йому «по барабану» усі можливі наслідки, то це означає, що він або не боїться жодної відповідальності, або зовсім не дорожить роботою. І перше, і друге навіває невеселі думки і вкотре змушує задуматися, що ми, власне, будуємо. Соціально орієнтовану державу за ринковими законами, у якій виживає й процвітає той, хто виробляє найякіснішу продукцію і надає найякісніші послуги? Чи темне феодальне князівство дрімучого хаосу і бардаку, де пересічна людина якщо щось і набуває, то лише хронічні стреси, інсульти та інфаркти?

Ігор Дуда