Природа держав, в тому числі й тих, які прийнято називати європейськими, цивілізованими і т. д. схожа на природу окремо взятої людини в ситуації, коли у неї відбирають щось таке, що, на її погляд, законно належить їй.
Небагато знайдеться індивідів, які б в подібних випадках смиренно схилили голову й сказали: "Ну, що ж, нехай буде так...". Значно частіше вони (люди) починають дуже нагадувати наших далеких пращурів, у яких вороже плем'я вкрало коней або ж посягнуло на вигідні пасовища чи мисливські угіддя. І вся тисячолітня штукатурка цивілізації наче обсипається з них...
З державами відбувається приблизно так само. Саме цим днем, 15 жовтня 1973 р., датується припинення так званої "тріскової війни" між Великобританією та Ісландією, яка спалахнула роком раніше після того, як Ісландія в односторонньому порядку розширила свою прибережну риболовну зону. Британські рибалки, які займалися рибним промислом в ісландських водах, ловили переважно тріску, через що конфлікт отримав назву "тріскової війни". Велася вона, слід с казати, не на жарт; від дипломатичних перепалок переходила у збройну фазу. Ісландські судна берегової охорони почали патрулювати 200-мильну зону і зупиняти риболовні судна, які заходили в неї. Войовничі нащадки вікінгів не побоялися погіршення відносин не лише з Великобританією, а й із ФРН. Коса, як мовиться, найшла на камінь, і Лондон відправив до ісландських берегів три фрегати. Абсурдність ситуації полягала ще й в тому, що і Великобританія, і Ісландія були членами НАТО, і конфлікт між ними через оту рибину довжиною 40-80 см, трьома спинними і двома анальними плавниками а також невеликим м'ясистим вусиком на підборідді був зовсім зайвим для військово-політичного керівництва Північноатлантичного блоку. Ситуація, між тим, погіршувалася; військовий флот Великобританії біля берегів Ісландії нарощував свої сили; патріотична пісня ще XVIII століття "Прав, Британіє, морями!" наче знову зазвучала на повен голос. Справа дійшла до розриву дипломатичних відносин між двома країнами, які, втім, за посередництва НАТО невдовзі були відновлені після підписання угоди, згідно з якою Великобританія таки визнала кордони виключної економічної зони Ісландії. Неприємний осад від цього "тріскового" протистояння все ж залишився, і коли у матчі 1/8 фіналу Євро-2016 Ісландія несподівано обіграла Англію, до нестримних радощів ісландських вболівальників у шоломах з рогами додався ледь помітний спогад про ті події більш як сорокарічної давнини...
Британці та ісландці вийшли з цього конфлікту, наскільки було можливо, цивілізовано. Суто гіпотетичне запитання "на засипку" для російської Госдуми і правителя у Кремлі: а що було б, якби англо-саксам захотілося "оттяпать" від Ісландії... ну, скажімо, її північно-західний "апендикс" з важкими географічними назвами Болюнгарвік чи Ісафйордюр? Як відреагували б ісландці? І чи розраховувала б після цього Great Britain на поліпшення відносин з Ісландією не лише в близькому, а й у віддаленому майбутньому?
Ігор Дуда
