Нашуміле перекриття дамби, фактично єдиної магістралі, що з`єднує масив “Дружба” із містом, родичами бійців батальйону “Збруч” з вимогою негайної демобілізації військовослужбовців, викликало неабиякий резонанс у місті. Позиції тернополян розділились від різко негативної до одобряюче-розуміючої. Звичайно, дискутувати тут є про що.

Сам батальйон “Збруч” за рік свого існування уже встиг потрапити у досить сумнівну історію з кримінальним відгомоном, корупцією, службовим недбальством і дідівщиною. Прикро, але – факт.

Комбат “Збруча” теоретично мав би бути відсторонений від командування до вияснення всіх обставин злочину, котрий йому інкримінують. Проте, він і досі залишається на посаді, постраждалі від нього бійці досі не можуть добитись адекватної оцінки ситуації від командування. Та що там – отримати належну медичну допомогу.

На цьому фоні реакція родичів військовослужбовців на невизначеність МО з демобілізацією бійців батальйону цілком зрозуміла. Але. Лише в цьому аспекті. Бо все решта, даруйте, нагадує істерику. Причому, добре кимось контрольовану істерику.

На місці вчорашнього пікету, а фактично, перекриття дороги, були помічені цікаві досить особистості із місцевого кримінального “бомонду”, опонентів чинної влади і штатних акторів масовки на різних мітингах, котрі намагалися зображати гарну міну при поганій грі. Зокрема, серед “солдатських матерів” і “сестер милосердя” жваво терлися жіночки з оточення знаного тернопільського сепаратиста.

То чого ж добивалися вчорашньою акцією? Показати розмаїтість галичан на фоні війни, коли одні воюють добровольцями на передовій, у Пісках, під Дебальцевим, Маріуполем, Широкіним, а не на відносно спокійній Херсонщині, і не нарікають, не вимагають вийти рідних на вулицю, щоб пошвидше додому потрапити. Ці люди щодня дивляться в очі смерті, в них гинуть в боях (а не від недопалка в наметі) побратими. Але, вони там і готові стояти до останнього.

То що ж таке із батальйоном “Збруч”, що вояки не можуть дочекатися звільнення в запас, згідно “Закону про демобілізацію”, котрий гарантує, що всі вони будуть звільнені в запас з 18 березня по 1 травня?

Про це ще минулої суботи повідомив нардеп Тарас Пастух на зустрічі з родичами. І, здавалося б, питання було зняте. Проте, комусь було дуже вигідно вивести людей на дамбу.

Організатори обіцяють продовжити свою акцію пікетом ОДА. Для чого? Щоб показати перед камерами пригнічених галичан, чиї родичі-вояки ще й пороху толком не нюхали, а вже ниють і хочуть додому картопельку садити? Так от: дорогі краяни, з таким вашим розумом, честю і гідністю, – картопельку садитиме москалик. На наших могилах.

Джерело: Погляд