Пригадую, в дитинстві полюбляв одягти на себе явно завеликий батьків піджак, начепити галстук на гумці й отак дефілювати перед домашніми. Дарма, що це викликало у них поблажливі усмішки – я уявляв себе дорослим чоловіком, гідним шанобливого ставлення. А коли не отримував його, то  щиро ображався на таку відсутність «респекту».

Отой піджак з рукавами і полами, що волочаться по підлозі,  чимось нагадує  мені нашу народжену в нічну пору Конституцію, скроєну «на виріст», причому  з таким великим запасом, що чекати, коли вона, нарешті, підійде «за фігурою», доведеться нескінченно довго. Адже справді, важко назвати хоча б одне положення з тих, що стосуються людських прав, втілення якого в життя не являло б собою разючий контраст між задекларованим і реальним. А деякі милозвучні статті, співставлені з далеко менш урочистою дійсністю, сприймаються як новітня утопія. Чи як невдалий жарт. А між тим, Конституція, як урочисто заявлено, є документом прямої дії, пріоритетним перед усіма іншими законодавчими актами, а посилання на неї є найвищим і найпереконливішим аргументом при доведенні власної правоти.

Іноді думаю: навіщо було так  помпезно приймати фіктивний за  своєю суттю документ, найбільш реальним наслідком якого є…зайвий вихідний день? Як не крути, а робилося це, вочевидь для того, щоб показати Європі та світові, що ми теж не ликом шиті, на чомусь розуміємося і вміємо не гірше за інших не лише вилкою і ножем  користуватися, а й он який основний документ сотворили – сам Пилип Орлик позаздрив би! Однак… чи не чесніше було б тим, хто зручно вмостився біля владного керма й корита (у наших умовах це – нерозривна і взаємозалежна єдність) просто сказати своєму народу: «Шановні співгромадяни! Зараз такий час, коли кожен передусім змушений дбати про власну шкуру. Держава, її інститути та усілякі законодавчі акти – це фікція, створена про людське око для того, щоб мати пристойний вигляд в очах решти світу. Вони нездатні гарантувати вам хоча б мінімум того, що фальшиво й безсоромно декларується: забезпечити достойне життя, захистити  від зубожіння, від тотально скорумпованого й нахабного чиновництва, позбавити тривоги за майбутнє себе і своїх дітей… Так що, шановні, давайте собі раду, як можете. І не ображайтеся – у нас своїх справ достатньо».

Думаю, це саме той випадок, коли груба відвертість була б кращою, ніж солодкозвучний обман.

Ігор Дуда