Наталка Соколенко — київська журналістка, колишня працівниця телеканалу “СТБ”, приїхала в Тернопіль аби поговорити з місцевими журналістами про цензуру, закон “Про наклеп” та створення в Україні громадського мовлення.

Зараз Наталка є активною діячкою руху “Стоп цензурі”, і свою активність пояснює дуже просто — в країні, де тебе можуть посадити за найменші слова критики, повинен йти постійний бій за свободу слова. Їй самій довелось відчути усю брудну кухню цензури на власному досвіді. Працюючи кілька років на одному з провідних телеканалів України — “СТБ”, вона постійно стикалась із замовними матеріалам, які подавали в звичайних новинах, їй диктували як і що писати, тому врешті-решт вона не витримала і покинула цю роботу.

— Я гарно там заробляла, не буду розкривати комерційної таємниці, але заробітня плата журналіста на цьому телеканалі прирівнюється до двох заробітних плат вашого міського голови. Окрім цього, хороші відпускні, повний соціальний пакет. Я дозволяла собі поїхати відпочивати в Італію, купувати все, що хочу… Але навіть Італія не замінить спокійний сон та гідність, — запевняє Наталка Соколенко. Ситуація з відхиленням закону “про наклеп”, на думку журналістки, є проміжною перемогою. Але ця проблема зробила солідарними журналістів заходу і сходу, показала, що треба одразу “ставати на диби” і не давати змоги себе принизити, чи погіршити умови роботи. Так само її радує й те, що люди інших професій, які не мають відношення до журналістики зрозуміли усю проблематику цього закону і теж виходили на мітинги. Перед виборами практично весь телевізійний, радіоефір, а також сторінки газет зайняті політичною рекламою або замовними матеріалами. Окрім цього, такі провідні телеканали як Інтер, 1+1, СТБ, ICTV зовсім не створюють політичного балансу, стверджує журналіст. — Перед початком навчального року на одному каналі, в одному ж випуску новин йшло 3 сюжети про випуснкі бали, при чому в жодному з трьох сюжетів не було прямої мови, ні випускників, ні вчителів, а лише політики, які ті бали відвідували. Або одні телеканали відкрито піарять певну політичну силу, запрошуючи її представників на усі ток-шоу. Зараз не можна вірити політикам, бо вони ніколи так не брешуть “як перед виборами і після сексу”, — жартує Наталка Соколенко. Не можна довіряти й державним телеканалам, вважає жінка, бо саме там найбільше хвалять владу. Щоб вирішити цю проблему, вона разом з провідними журналістами України, збирається створити систему громадського мовленння, — це незалежне телебаченння і радіо. Як зразок, взято модель Німеччини, де громадське мовленння функціонує вже дуже давно. На сьогоднішній день воно було безкоштовним і громадяни платили за нього у формі добровільних внесків, а вже з наступного року платіж за таке мовленння буде обов’язковим для усіх, і за недотриманння цього привила, на німців накладатимуть штрафні санкції. — Ми візьмемо з посадових осіб обіцянку проголосувати за громадське мовлення в неспотвореному вигляді. В нашій команді працюватимуть найкращі журналісти з усієї України, і ми не будемо ставити перед ними вимогу кидати попереднє місце роботи, — нам просто потрібні якісні матеріали. В команді працює Андрій Куликов, що веде “Свободу слова ” на ІCTV, Сергій Лещенко — майстер журналістських розслідувань в Україні. Бюджет цього проекту ми ще не прорахували, але я вірю і сподіваюсь, що все у нас вийде, — розповідає пані Наталя. Що ж, остаточна доля громадського мовлення в Україні вирішиться після виборів, бо як не крути, все знову впирається у волю народних депутатів, від рішенння яких і залежатиме бути чи не бути суспільному мовленню у іншй країні. Олена Лисиця,
Тернопільська Липа