Історія різних спортивних змагань і єдиноборств відходить у сиву давнину, коли нашим пращурам було зовсім не до олімпійських принципів чесної боротьби, а гостро стояло одне-єдине питання: вижити. Приміром, метання списа у легкій атлетиці - це пряме відсилання до часів, коли від влучного кидка залежало, житимеш ти, чи сконаєш від голоду. У боротьбі та  боксі цей мотив виживання  проявляється чи не найбільшою мірою. Предтечею сучасного  футболу, доводилося чути, була мила традиція древніх кельтів завзято копати відрубані голови переможених ворогів. Побоїща на хокейних аренах і реакція на них глядачів часто нагадують гладіаторські бої. Американський футбол, взагалі, називають видом спорту, де немає переможців - є лише ті, кому вдалося уціліти. Зрозуміло, нова епоха надає усьому цьому лоск цивілізованості, доповнений яскравими брендами спортивної екіпіровки і усілякими новітніми технологіями. Вишколені масажисти підготують м'язи атлетів до майбутнього старту чи поєдинку; потовченого боксера в перерві між раундами обмахають фірмовим рушником (якщо ще раніше не доведеться викинути його на ринг на знак визнання поразки); знеможеному на довгій дистанції бігуну дбайливо подадуть стаканчик з глюкозою...

Оцього рятівного стаканчика не знайшлося кому подати грецькому воїну Філіпіду, який рівно 2508 років тому, 12 вересня 490 року до н. е., приніс в Афіни радісну звістку про перемогу еллінів над персами. Приніс і  - помер від знемоги і крововтрати.  На відміну від нинішніх атлетів, він не дотримувався тренувального циклу, раціонального режиму харчування і відпочинку, а перед своїм легендарним забігом взяв участь у жорстокій 6-годинній битві з противником, який значно переважав за чисельністю грецьке військо. А відразу ж після перемоги, поранений і знесилений, щодуху побіг в Афіни, жителі яких зі страхом і слабкою надією очікували на вирішення їхньої долі. Мабуть, його сили підтримувало й те, що першим принести звістку про перемогу вважалося великою честю. Згідно з переказами, добігши до міста, мужній воїн встиг крикнути: "Радійте, афіняни, ми перемогли!" і впав бездиханним. 42 кілометри 195 метрів - саме стільки довелося пробігти сміливцеві, наділеному, до того ж, ще й великим почуттям відповідальності перед співвітчизниками. Саме стільки й складає дистанція марафонського забігу на сучасних легкоатлетичних змаганнях. Почув я цю історію ще підлітком від тренера з легкої атлетики, якого досі згадую з вдячністю. А я сам нещодавно переповів її допитливому сусідському хлопчикові. Отаким чином і передаються з покоління в покоління легендарні оповідки.

Ця легенда - красива і хвилююча. І варта того, щоб її передавати й передавати...

Ігор Дуда