«Динамо» - «Челсі» - 0:0

Дуже рідко наші команди у поєдинках з топ-клубами, розпочавши «за упокій», закінчують «за здравіє». Це «за здравіє» в даному випадку відносне, оскільки після домашніх нічиїх з основними конкурентами шанси «Динамо» на прохід у весняну стадію Ліги чемпіонів помітно підупали. Та все ж згадаймо: десь на 10-й хвилині, після удару Азара в штангу, який увінчав стартовий натиск лондонців, коментатор В.Вацко висловив думку, що гол у ворота «Динамо» - лише справа часу. До Азара небезпечно турбували Шовковського Фабрегас і Вілліан. А вже після матчу в студії А.Воронін сказав, що кияни втратили два цінні очки, і що такий «Челсі» треба було перемагати. Щоб так змінити оцінку своєї гри, підопічним С.Реброва
довелося стрибнути трохи вище голови. У першому таймі цьому дуже посприяли дві світлі (в прямому розумінні) голови Віди і Буяльського. Хорват постійно снував човником лівим флангом, тримаючи захист «Челсі» під загрозою гострих передач, а юний українець двічі  завдав відносно небезпечні  ударами здалеку. Натиск гостей у першому таймі «видихся» на 21-й хвилині після слаломного проходу Матіча і його неточного удару. Ціла купа загрозливих  моментів у дебюті матчу не повинна знецінювати загалом вдалої гри київського захисту, де вирізнялися холоднокровністю і точним вибором позиції Хачеріді та Драговіч. В свою чергу, позиційні атаки «Динамо», хоч і давали змогу зберігати м’яч, до реального загострення ситуації біля воріт «Челсі» 
не призводили.

Другий тайм «Динамо» розпочало із типової череди помилок, які часто стають фатальними: неточний пас Рибалки – вимушене порушення правил ним же – удар Вілліана зі штрафного з «вбивчої» дистанції – поперечина. Помірний тиск «Челсі» тривав десь до 60-ї хвилини, аж поки «Динамо» не згадало, що нічия на своєму полі – не бозна яке досягнення. Від того часу у моєму записнику немає жодних відміток про атакуючі досягнення підопічних Моуріньйо. Передусім склалося враження, що функціонально господарі переважали гостей. Зовсім непомітним ще задовго до своєї заміни став «мозковий центр» лондонського клубу Фабрегас, а Азар в лещатах динамівської опіки майже нічим не нагадував кращого гравця АПЛ минулого сезону. Кияни дедалі частіше почали вигравати боротьбу за м’яч; розігрався на своєму фланзі Ярмоленко, котрого не без труднощів вдавалося стримувати Матічу і Аспілікуеті; гостріше почав діяти Гонсалес. І хоча до реальних загроз воротам лондонців справа так і не дійшла, непогані шанси завдати разючого удару мали той же Гонсалес, Віда і Мораєс. Отже, 0:0 – і найточнішим в плані визначення нічийного підсумку (саме підсумку, а не рахунку) виявився відомий тернопільський фотохудожник Василь Зарічний.  Фінальний свисток викликав відчуття якоїсь невизначеності: ніби й добре, що не програли, але, може, мав рацію А.Воронін, коли стверджував, що не такий страшний лондонський чорт, як його малювали? Чи це так – побачимо через два тижні у Лондоні. Там, без сумніву, киянам буде значно важче.

Ігор Дуда