«Манчестер Сіті» - «Динамо» - 0:0

У футболі, як і в будь-якій іншій діяльності, мета визначає засоби. Завдання, яке стояло перед «Динамо» у матчі-відповіді, було чітким і категоричним: забити три м’ячі у ворота «Манчестер Сіті». З точки зору здорового глузду – mission impossible. Попри це, у передматчевих інтерв’ю С.Реброва і оцінках аналітиків простежувалася думка, що не все, мовляв, втрачено, є ще другий матч, можливе усяке, треба лише грати у свою гру…

У яку ж гру збиралися грати кияни вчора у Манчестері? Якщо всерйоз розраховували ліквідувати дефіцит першого матчу, то варто було б, мабуть, діяти за принципом «Пан або пропав»: стрімголов кинутися в атаку, спробувати приголомшити суперника рішучим натиском, а там уже, як мовиться, куди вивезе…Для такої авантюрної гри потрібен ресурс, потрібні відповідні виконавці в групі атаки. Як вони проявили себе у звітному матчі? Теодорчик в обіймах досвідченого захисту «Сіті» продемонстрував повну неспроможність; Гонсалез, вийшовши на заміну, виявився нічим не кращим; Ярмоленко і Гармаш, які нещодавно хвацько розправлялися з обороною «Карпат», були зовсім не схожими на себе, діяли мляво і з численними помилками. Зате цілком схожим на себе в черговий раз виявився Велозу, гра якого на позиції опорного хавбека не витримує жодної критики. Коли згадуєш, як діяв на цій позиції 30 років тому Павло Яковенко, в душу заповзає ностальгійний сум. Велозу, з його манерою підтюпцем наздоганяти суперника і майже зі стовідсотковим браком у передачах у тій легендарній команді Лобановського перебував би, щонайбільше, у резерві дублюючого складу. В тому, що швидкість командної гри була в «Динамо» відсутня як така, вагома «заслуга» португальця зі стильною зачіскою.

Все ж, якщо судити з перебігу подій на полі у першому таймі, С.Ребров зробив ставку на обережну гру. Чи то заздалегідь махнув рукою на надію відігратися, чи таки сподівався впіймати господарів на якійсь помилці. Але щоб впіймати суперника на помилці, його спершу треба змусити помилитися. А такого «зухвальства» гравці «Динамо» собі практично не дозволяли. Підопічних М.Пеллегріні такий хід поєдинку цілком влаштовував; вони діяли без особливої напруги, майже як на якомусь передсезонному турнірі в Південно-Східній Азії. Під завісу першого тайму коментатор, який старанно, наче видобував горіх із розчавленої шкаралупи, намагався віднайти якийсь позитив у грі «Динамо», сказав: «У другому таймі гру треба перевести у площину реальних гольових ситуацій» (не думав, що беззмістовну й малоцікаву біганину можна загорнути у таку наукоподібну тезу). Але «перевести у площину» не вдалося, а серед відносно гострих моментів запам’ятався хіба що незграбний удар із вигідної позиції Яковенка-молодшого після конвульсійного набігу на останніх секундах матчу.

0:0 на полі одного з лідерів АПЛ – хтось скаже, не так уже й погано. Відносно почесна нічия. Непогано, якщо забути про результат першого матчу в Києві. І якщо забути, що надто вже безпроблемними виявилися для «городян» з Манчестера обидва поєдинки.

Ігор Дуда