«Ювентус» - «Реал» - 1:4

Доведеться мені виголошувати вітальну промову англійською моєму випадковому знайомому, студенту з Кенії (“Сongratulations!” і все таке інше…) – саме він найточніше передбачив переможця і різницю м’ячів у підсумковому рахунку. Плюс – результативні удари Роналду.

Фінальний матч апріорі уявлявся як протиборство дуже гострого списа і дуже  надійного щита. Причому, щита в’язкого, всіяного небезпечними викидними лезами, які можуть вразити будь-якої миті.   Однак на початку щит несподівано вирішив сам стати списом. «Ювентус» розпочав гру так, наче йому протистояв не суперклуб з Мадрида, а якийсь «Кротоне» чи «Емполі» в Серії А. Вже до 6-ї хвилини двічі Ігуаїн і ще раз П’яніч завдали небезпечних ударів з середньої дистанції, протестувавши пильність голкіпера Наваса. «Реал» у ті стартові хвилини міг навіть здатися дещо розгубленим, але «здаватися» не завжди означає «бути». Поступово підопічні Зідана почали опановувати  грою і проводити свої звичні розмашисті атаки, які так відрізняють їхній стиль від манери одвічних суперників з «Барселони». З нею «Ювентус» впорався у чвертьфіналі доволі впевнено, тому й і у фінальному двобої багатьма (в тому числі й тернопільськими «месінгами») вважався фаворитом. Але те, що було до матчу і після нього, найкраще ілюструє вигляд голкіпера «Юве» Буффона. Усміхнений, впевнений в собі, в «крутих» окулярах Джанлуїджи на шляху в роздягальню – і він же, зі згаслим поглядом, прикриваючи рукою обличчя – після фінального свистка. Нічого дивного – 4 пропущені голи для нинішнього «Ювентуса» - можна сказати, НП планетарного масштабу. З іншого боку, язик не повернеться сказати, що «Реал» на них не заслужив.

Швидкий обмін голами (на влучний удар Роналду відповів ефектним пострілом Манджукіч) характеризував і гру в першому таймі: почергове володіння ініціативою, дії на зустрічних курсах.  Перерва дала відповідь на ще одне питання: чи здатний Зідан вносити корективи у перебіг матчу? Не знаю, чи була у нього персональна розмова у роздягальні з Іско, але після відпочинку досі доволі інертний Франці́ско Рома́н Аларко́н Суа́рес (таким є його повне ім’я) став схожим на себе звичного – технічного, гострого, винахідливого. Та й увесь «Реал», здавалося, увімкнув додаткові резерви потужності, майже повністю «заглушивши» спроби суперників налагодити щось конструктивне. Механізм, у якому «ведучими колесами» почергово виступали Модріч, Кроос, Каземіро, Марсело, вже згаданий Іско набрав обертів, і  проти їхньої натхненної гри не змогла встояти  уславлена оборона «Юве» з самим Буффоном у «рамці». Голи Каземіро і знову Роналду в проміжку між 61 і 64 хвилинами фактично означали нокаут. «Стара сеньйора» з Турина (так називають «Ювентус») справді стала нагадувати літню жінку із задишкою та ще й на милицях…Після цього і до закінчення матчу доводилося згадувати, чи є полі грізний форвард Ігуаїн, чи грає «вбивця «Барселони» Дібала, куди запропастився фактурний Манджукіч… «Контрольний постріл» від Асенсіо під завісу гри зняв будь-які сумніви щодо закономірності результату і довів, що гострий спис на даному витку світової футбольної спіралі виявився ефективнішим за, здавалося б, непробивний щит – на радість величезній армії шанувальників «короля спорту».

Ігор Дуда