«Істанбул Башакшехир» - «Шахтар» - 1:2

Футбол у нас все ж популярніший, ніж бейсбол. Пишу це, ризикуючи наразитися на докори у «неосвідченості та необтесаності»  від вельми справедливого читача (хоча правильно, мабуть, буде «неосвіченості» та «неотесаності» - це до питання про ту саму освіченість. До честі анонімного «справедливого» критика, у слові «примітивні» він помилки не зробив). Намагатися всім догодити – марна й непотрібна  річ; практично кожен матеріал може викликати полярні оцінки й судження і  це не фантазії «клоуна», а реальність.

Такою самою реальністю була і суттєва перевага «Шахтаря» над турецьким клубом з важкуватою для вимовляння назвою і доволі легкою і простою для прочитання суперником манерою гри. Молодий за роком заснування (1990) і доволі «старий» за середнім віком своїх гравців клуб із Стамбула створив донеччанам  не набагато більше проблем, ніж «Зірка» чи «Чорноморець» у чемпіонаті України. Коли ж «бразильська тусовка» «Шахтаря» за підтримки Коваленка і Срни розпочинали свої багатоходівки, у турків, здавалося, голова йшла обертом. Вже в першому таймі Ракицький і Коваленко фактично вирішили результат двоматчевої дуелі, забивши голи після кутового і навісу з флангу. Здавалося, ще трохи натиснути – і рахунок стане просто непристойним.  Однак у другій половині в діях «Шахтаря» з’явилися прояви сумної пам’яті недавньої виїзної гри з «Янг Бойз». Ті ж самі безглузді «обрізки», необов’язкова втрата ігрової ініціативи, такі ж необов’язкові порушення правил…Одне з них з боку Ракицького призвело до пенальті та гола  у ворота П’ятова. Щастя гірників, що рівень суперника не дав йому змоги скористатися тимчасовим спадом у їхній грі й спробувати відновити рівновагу в рахунку. Що й казати, якщо господарі не спромоглися створити навіть чогось схожого на фінальний штурм. Звичайно,  щоб через тиждень у Львові гірники розгубили здобуту перевагу, футбольний світ має стати з ніг на голову.  Ліга Європи для «Шахтаря» - це щось на кшталт фіналу В для веслувальників, але в тому, що донецькі футболісти  нині змушені ще й пробиватися до неї, винні лише вони самі. І, як показали деякі фрагменти матчу в Стамбулі, рецидиви помилок, що призвели до невдачі в кваліфікації до Ліги чемпіонів, все ще «мають місце бути».

Ігор Дуда