«Дніпро» - «Севілья» - 2:3

Сказати, що вся Україна бажала перемоги «Дніпра» у фіналі – означає не сказати нічого. Про матч у Варшаві говорили напередодні навіть ті, хто зазвичай ставиться до футболу як до пустої забави. Без сумніву, прагнули перемоги й футболісти «Дніпра», усе життя який останнім часом було підпорядковане вирішальному поєдинку. І тепер, коли гіркота розчарування дещо спала, а миготіння дратівливо-червоних кольорів гравців тріумфуючої «Севільї» зникло з-перед очей, варто більш-менш виважено з’ясувати, чому кубок Ліги Європи вирушив не до Дніпропетровська, а в протилежному напрямку континенту.

«Нам забили такі м’ячі, які не можна пропускати, забили з нічого», - ця оцінка Мирона Маркевича найточніше визначає причину поразки «Дніпра».

Про те, що «Севілья» гратиме першим номером, що її футболісти полюбляють плести мережива багатоходових комбінацій і не дуже охоче віддають м’яч у користування супернику, було відомо заздалегідь. Відомо було й те, що дніпряни шукатимуть свій шанс у контратаках, і у цьому сенсі тактика на фінал, вочевидь, мало чим відрізнялася від тактики на півфінальні поєдинки з «Наполі». А забитий на початку гри Каліничем гол начебто надавав для неї додаткові можливості. Однак прикра різниця з півфіналом виявилася у тому, що цього разу дала відчутний збій центральна ланка захисту, яка, здавалося, була головним фактором його надійності. Гру дуету Дуглас-Чеберячко справедливо відзначали протягом усього весняного циклу турніру, та цього разу саме їхня неузгодженість призвела до стрімкого й результативного рейду
колумбійця Бакки.  Та й взагалі варто сказати, що на тлі спритних і вертлявих іспанців наші оборонці, особливо Лео Матос, мали якийсь не зовсім зграбний вигляд, нерідко припускалися просто таки дитячих помилок у роботі з м’ячем.

Не можна сказати, що підопічні Мирона Маркевича не знайшли чим відповісти суперникам. Пропустивши два голи в проміжку від 27-ї до 31-ї хвилини, вони зробили все, щоб тимчасова ігрова криза не переросла у катастрофу. Вчасно згадав про свій поставлений удар Коноплянка, постріл якого не без труднощів нейтралізував голкіпер іспанців. Врешті-решт, Ротань нагадав, що права нога у нього призначена не лише для ходьби і ювелірним ударом зі штрафного зрівняв рахунок.

Початок другого тайму пройшов за деякої переваги «Дніпра», однак це, мабуть, все, що можуть занести собі в актив наші футболісти. У старанні та бойовитості їм, звичайно, не відмовиш, однак неприємно разила очі явно завелика кількість браку в передачах. Крім цього, складалося враження, що іспанці функціонально переважали дніпрян. Перевага «Севільї» вилилася у велику кількість кутових, кожен з яких таїв у собі загрозу, а також у чергову серію помилок у захисті, одна з яких стала фатальною. Той самий Бакка знову скористався «режимом найбільшого сприяння», який йому цього разу надали Дуглас та Федецький, і забив вирішальний м’яч. Кинути на стіл якісь суттєві ігрові козирі у «Дніпра» цього разу не вийшло. Сльози Селезньова, для якого це, можливо, остання у житті можливість зіграти у матчі такого рівня – емоційний вираз настрою, що охопив учора не лише футбольну Україну. Поразка закономірна? Напевно, так, хоча, якби не оті злощасні помилки оборонців…

Ех, Іспаніє…Мало тобі чотирьох команд у Лізі чемпіонів – захотілося тобі туди ще й «Севільї». Мало тобі, що «Барселона» невдовзі цілком ймовірно може виграти цьогорічну Лігу й ти матимеш куди більший привід для тріумфальної фієсти. Мало тобі, врешті-решт, що багато наших співвітчизників працюють в тебе на роботах, куди іспанці гидують поткнутися – ти ще й забрала від нас таку потрібну нині Україні футбольну радість…Прикро. Сумно. Хоча з футбольної точки зору – справедливо.

Ігор Дуда