Жовтневий переворот у Росії, чергову річницю якого релікти й динозаври комуністичної ідеї, мабуть, днями відзначатимуть і навіть піднімуть десь на кухні чарчину за "дорогого Ильича", для мас безсоромно обдуреного ним простолюду проголошував рівність, братерство та іншу красиву фразеологію - на додачу до землі селянам і заводів - робітникам. Насправді ж оте пропагандистське словоблуддя, на яке купилися мільйони легковірних, призвело (крім зубожіння величезних мас людей і голодоморів) до формування касти радянської номенклатури, яка жила за своїми правилами і внутрішньовидовими законами. До них, зокрема, входило дотримання номенклатурної ієрархії і отримання пов’язаних з нею привілеїв. Підкоряючись цим непорушним законам, якийсь дрібненький гвинтик, зазвичай, не міг і писнути; сидів тихенько, як миша під мітлою і лише малював у своїй уяві рожеві картини того, як колись він зможе керувати і наказувати. А ще серед тодішнього керівного племені вважалося ледь не ганьбою носити, споживати чи просто користуватися тим, що було у широкому вжитку і доступне всім. Хворобливий гонор бидла вимагав вирізнятися серед сірої маси: отоварюватися у спецмагазинах, поправляти своє дорогоцінне здоров’я у спецлікарнях, відпочивати у спецсанаторіях. Загнане у підсвідомість відчуття власної нікчемності дивовижним чином ручкалося з непомірною пихатістю.
Вже пізніше в умовах нехай відносної, та все ж свободи, змішування на соціально-психологічній палітрі цих двох якостей дало живописний портрет новітнього бидляка з повадками сноба. Нинішнє панування таких типів на шкоду більшості суспільства – зайве свідчення на користь того, що жити в епоху перемін дуже незатишно. Можна бути певним, що, дорвавшись завдяки нахабству, принципу «рука руку миє» і відсутності ефективних соціальних фільтрів до якоїсь значущої посади, отаке сотворіння стане чудовим поживним середовищем для корупції, кумівства та іншої подібної зарази, а також – надійним гальмом для усього, що могло б поставити під загрозу його становище.
Він – продукт і дитя свого часу, і надій на те, що щось здатне змінити його нинішні життєві установки, немає. Принаймні, його самозадоволена фізіономія свідчить, що теперішній status quo його цілком влаштовує. Його, звісно, періодично лякають (про людське око) позбавленням недоторканності, арештом (з правом застави) і навіть (подумати тільки!) конфіскацією всього нажитого непосильною працею, але і він сам, і ті, хто його звинувачує і лякає, знають, що робиться це все для того, щоб трохи знизити ступінь суспільного невдоволення. Тривалим воно не буває, "лохи" погаласують і заспокояться, і все знову увійде у звичну й таку зручну колію...
Ігор Дуда
