У ці дні відзначення річниці Незалежності, вшанування національного прапора і полеглих правоохоронців мені пригадалася людина, яка начебто не має відношення до Тернополя. І котра представляє професію, до якої у громадськості (та й у мене особисто) є чимало не зовсім необгрунтованих претензій. Але, попри це все, періодично випливає з пам'яті його вчинок, який, не боячись надмірного пафосу (його зараз - хоч відбавляй), можу назвати не інакше як героїчним.
Пригадую, як був вражений, коли у квітні 2014 р. побачив кадри: проросійський сепаратист під дикі крики прибічників "русского мира" зриває з даху будівлі Горлівського відділу міліції український прапор і встановлює російський триколор. До нього підбіг начальник райвідділу Андрій Крищенко, відібрав український стяг, відтак зіштовхув ним "сепара" на землю. Опісля його жорстоко били, закривавленого демонстративно проводили перед камерами. А в той час його колеги на подвір'ї райвідділу вже присягали одному з ватажків сепаратистів Безлєру на прізвисько "Бєс"...
Реально людина була поставлена в нелюдські умови, його мужність, честь офіцера, вірність принесеній присязі та просто порядність були піддані найжорсткішому випробуванню, з якого він вийшов з честю. Адже одна справа - гордо випнувши груди, вигукувати "Слава Україні!", співати "Ще не вмерла..." та проголошувати вірність синьо-жовтому прапору десь в Тернополі, Львові чи Хмельницьку і зовсім інша - захищати його в буквальному розумінні своїм тілом у суцільно ворожому оточенні, ризикуючи життям. Таких людей прийнято називати золотим фондом нації, і у випадку з Крищенком навіть спрацював не надто дієвий у нас соціальний ліфт. Професіонал, який довів свій патріотизм не на словах, а на ділі, був призначений очільником поліції Києва, де зіткнувся з нашими типовими болячками: спробами підкупу, пропозиціями "кришувати" нелегальний бізнес, сприяти "потрібним" людям... Все ж зобразити Андрія Крищенка таким собі
"лицарем без страху і докору", мабуть, не вийде - він долучився до трагічної та нашумілої історії з перестрілкою в Княжичах, адже підписав план завдання про виділення підрозділу КОРД для отої сумно пам'ятної операції... Однак, здається, і з цієї історії він вийшов, наскільки це було можливо, гідно, а в подальшому відмовився брати участь в конкурсі на посаду голови Нацполіції, мотивувавши це саме трагічними подіями у Княжичах. Прискіпливе око, безумовно, знайде в його роботі, як і в діяльності усієї нашої правоохоронної системи, дуже багато недоліків і вузьких місць; до соціального статусу і авторитету, який вона має у цивілізованих країнах, нашій новоствореній поліції ще далекувато, але... але знову і знову виринають з пам'яті кадри з Андрієм Крищенком, який вириває український прапор з рук бандюка і зіштовхує того вниз з будівлі, наче демонструючи всім нам, як треба чинити з тими, хто посягає на наші святині. А далі - він серед озвірілого натовпу. Побитий, закривавлений, але не зламаний. Справжній чоловік. Офіцер. Мент.
