Україна - Люксембург- 1:0
Ну й важким видався матч нашої збірної проти команди, яку за звичкою продовжують називати "футбольним карликом"... Хоча, судячи з амбіцій представників Великого Герцогства, зокрема, впертості, з якою вони продовжують наполягати на своєму в "справі Мораеса", про цей колишній їхній статус суперникам пора вже забувати. Обидва поєдинки України з Люксембургом були важкими для нас, в обох десь пощастило і, якщо виходити з думки, що досвід - це здатність робити ті ж помилки, але більш вдало, то можна сказати, що команда Андрія Шевченка дотрималася цього постулату.
Недаремно Мирон Маркевич застерігав перед матчем, що нам буде дуже непросто. І недаремно фахівці студії "Головна команда" наголошували на тому, що другий із спарених матчів традиційно дається нашій збірній нелегко. Хоча перші хвилини гри з люксембуржцями були ніби продовженням матчу з Сербією: загрози воротам гостей з боку Коноплянки, Зінченка, Степаненка і швидкий гол Яремчука налаштовували на доволі прогнозований і безпроблемний перебіг двобою.
Прикра ілюзія. Далі гра чомусь пішла таким чином, що українським вболівальникам хотілося, щоб вона якнайшвидше закінчилася - на відміну від матчу з сербами, який можна було дивитися, здавалося, безконечно. Чи то щось зламалося в командному механізмі нашої збірної, чи у футболістів підсвідомо превалювало бажання досягти перемоги "малою кров'ю", однак ще недавно привабливий, з точки зору футбольної каліграфії, ігровий почерк команди Шевченка раптом зробився якимось незугарним; почалося перекочування м'яча один одному без ясного кінцевого задуму в супроводі небаченої ще декілька днів тому кількості помилок в передачах. При цьому декого з героїв матчу з сербами, зокрема, Циганкова запримітити на полі було зовсім непросто.
Наші слабкості, як відомо - привід для втіхи наших недругів. Люксембуржці поступово "знахабніли" настільки, що почали дедалі частіше вириватися у гострі контратаки, змусивши голкіпера П'ятова забути про доволі "тепличні" умови гри з Сербією. В одному з епізодів м'яч все ж побував у його воротах і можна лише подякувати словацькій бригаді арбітрів, яка угледіла в цьому епізоді не такий вже й очевидний офсайд...
В другому таймі до всього переліченого додалася ще й втома українських збірників, яка ставала дедалі помітнішою. Здалося, що рішення А. Шевченка поставити на матч той же склад, що розгромив сербів, не було однозначно виправданим - опущені голови Коноплянки, Циганкова; вираз неспокою в очах самого коуча, який не знаходив собі місця на біговій доріжці, свідчили, що він, можливо, переоцінив потенціал основної обойми своїх виконавців. І хоча трибуни звично скандували його прізвище, а потім традиційно заспівали гімн України, в цьому не відчувалося піднесення кількаденної давнини. Фінальний свисток дав змогу всім українцям полегшено видихнути...
Резюме: оптимістична й запальна, часто з нотками веселощів мелодія матчу з Сербією перетворилася на якусь невиразну какофонію з вкрапленнями мотивів тривоги у грі з Люксембургом. На літню паузу йдемо з почуттям оптимізму, яке не повинно перерости в самозаспокоєння. Хочеться сподіватися, що мікстура "Manufactured in Luxembourg" допоможе цьому запобігти...
Ігор Дуда
