Коли бачу сьогодні мерзенну чи просто підленьку поведінку багатьох представників влади і новітніх "господарів життя"   (як в стольному Києві, так і тут, у "файному" та бездоганно показушному релігійно-патріотичному Тернополі), згадую іноді історію, яку колись прочитав. Не пам'ятаю точно де - чи в якійсь дитячій книзі про історію воєн, чи в університетській хрестоматії з латинської мови,  - але залишилася вона в пам'яті надовго...

Якийсь римський полководець (імені не пригадую) довший час тримав у облозі місто, що ніяк не бажало визнавати владу Риму.  Його військо зазнавало втрат, серед легіонерів почало зріти невдоволення, яке цілком могло перерости в бунт... З  Риму вже прибували посланці від сенату, який вимагав якнайшвидше захопити непокірне місто, що було важливим плацдармом для подальшого розширення імперії. Нелегко доводилося і обложеним містянам - голод, загроза епідемії... Одного дня вихователь дітей міської школи вивів їх за мур міста - ніби на екскурсію. Натомість привів гурт заплаканих і замурзаних дітлахів у табір римлян і сказав їхньому начальникові: "Ось маєш заручників. Вони - найнадійніші ключі від міста. Дай знати їхнім батькам - і вони, збожеволілі від горя, самі відкриють тобі ворота і впадуть до твоїх ніг - лише щоб врятувати своїх дітей. Ну, і мені, сподіваюся, всиплеш трохи золотих монет за цю мою послугу...".

Римський легат роздумував недовго. Він наказав своїм охоронцям принести купу різок і роздати їх приголомшеним дітям. Відтак мовив до них: "Женіть цю тварюку назад до міста і передайте вашим батькам, що я воїн і воюю лише з воїнами. У мене в руках зброя, і я ніколи не спрямую її проти дітей".

Не пригадую, чи здолав той римлянин опір непокірних жителів міста, чи врешті-решт, змушений був зняти облогу. Але той його вчинок, що набув вигляду легенди, пронизав століття і дотепер змушує відчувати захоплення такою хвилюючою і рідкісною нині рисою - людським благородством. Чи можна уявити собі таких персонажів у наш час і в наших обставинах? Дітей, долею яких грають для досягнення корисливої мети - цілком. Спритного "вихователя", який нюхом чує вигоду і ладен задля її досягнення принести в жертву тих же дітей - теж цілком.

Воїна, нездатного поступитися власним благородством заради тактичної вигоди - навряд... І не лише воїна.

Ігор Дуда