Міжнародний фестиваль «Jazz Bez» розпочався у Тернополі із етно-джазу. Мар’яна Садовська, музикант, співачка, актриса, продемонструвала публіці красу і силу української народної пісні. У 1990-х роках вона здійснила дві етнографічні експедиції на Полтавщину і Полісся, у яких й зібрала багатий фольклорний матеріал.
У першій частині концерту співачка виконала пісні, які увійшли до її першого сольного альбому «Пісні, яким я навчилася в Україні». Усі вони різні за жанром: весільні, троїцькі, строкові, веснянки. До кожного твору Мар’яна Садовська робила невеличку «анотацію»: розповідала звідки ця пісня походить, про людей, які її співали, цікаві історії, пов’язані з нею тощо. А під час виконання співачка сама перевтілювалася на героїв пісень: невтішну вдову, матір, яка виряджає сина до війська, птаху чи відьму. Особливою, як за манерою виконання, так і за емоційністю стала пісня «Ой на Івана, на Купала».
- Пісні не тільки ми вибираємо, вони також вибирають нас, вони вимагають бути заспіваними, - каже Мар’яна Садовська. – Під час експедицій я також зрозуміла, що в Україні є такий феномен, як «моя пісня». Це коли людини співає різні пісні, а потім говорить: «А зараз я тобі заспіваю мою пісню». Мою не тому, що вона сама її написала, а тому, що вона близька до її життя. Така пісня якимось чином пов’язана з історією життя або допомагала перейти через добре і зле, і в такому випадку вона вже стає авторською піснею, а не просто народною, анонімною. І за кожною такою піснею стоїть конкретна особа, і в цьому народна пісня близька до джазу. Адже дві співачки одну й ту ж пісню не заспівають однаково, і так само не заспівають її сьогодні так, як співали вчора. І цей момент імпровізаційності дуже близький до імпровізаційності в джазі.
Під час сольного виступу Мар’яна Садовська акомпанувала собі на цікавому інструменті. Називається він індійська гармонія. Британці завезли цей музичний інструмент в Індію під час колонізації замість церковного органу.
- На цьому інструменті я почала грати в Польщі, коли працювала в Центрі театральних практик «Гардженіце», - розповіла виконавиця. - Той інструмент на якому, я сьогодні граю – з Афганістану. Там я його придбала в місцевих музикантів. Мені подобається звучання гармонії, воно набагато м’якше, ніж в акордеону. Українські пісні поліфонічні, а я одна, і мені бракує гармонії, а завдяки цьому інструменту я можу додавати голоси.
Друга частина концерту стала не менш вражаючою. На сцену вийшли два квартети: жіночий і чоловічий. До Мар’яни Садовської приєдналися учасниці «Тріо КУРБАСИ» та четверо контрабасистів. Вони презентували проект «2014». Текстова його частина складається із окремих рядків народних весільних пісень та віршів Сергія Жадана і Любові Якимчук. Жіночі голоси та тексти доповнювала імпровізація чотирьох контрабасистів.
- Зі львівським театром Леся Курбаса я маю давні зв’язки - там я починала свою творчість, - каже Мар’яна Садовська. - Ми зробили кілька спільних вистав, пізніше я познайомилася з творчістю гурту «Тріо КУРБАСИ», яку страшно люблю, і вважаю, що це один із найкращих колективів в Україні. Почалося все з приватної ситуації, коли ми разом виспівали весь обряд весілля. Відтоді у мене в голові засіла думка зробити щось з весільними піснями. Це був початок. Цікавило також поєднати жіночі голоси з контрабасом. Коли почали працювати над цією ідеєю минулого року, тоді почався Майдан, Революція і ця ситуація покерувала тим, у яку сторону почав рухатися проект. Мені потрапили до рук нові вірші Сергія Жадана, працюючи над проектом у Львові з Марком Токарем, з контрабасистами, «Тріо Курбаси», я відкрила для себе вірші Любові Якимчук, і так це все сплелося. Так склався проект «2014».
Весь цей проект розповідає про ті події та емоції, які останній рік переживає Україна і українці. Тому те, що відбувалося на сцені, не залишило байдужими тих, хто був у глядацькому залі. Доказом цього були щирі оплески тернополян.
Ольга Трач
Фото Kurt Lee
