Ринок. Полудень. У звичний торговий гамір раптом втрутився голосний регіт, а слідом за ним - серія матюків.
Озираюся на цей подразник і бачу за десяток метрів від себе класичний тип "нового українця" в майці, шортах, ланцюжком на шиї вагою так з пів кіло і фірмових окулярах. Мурло, судячи з усього, позбавлене усіляких комплексів, в тому числі - елементарної сором'язливості й такої вже сущої дрібниці, як здатності відчувати, що довкола тебе люди. Цілком вільна людина вільної країни. Її, можна сказати, надія і опора.
- Да ти чьо?! Ну, ні х... собі! - видає неандерталець із золотою цяцькою на шиї. Втручатися у його тираду бажання ні в кого з навколишніх в тому числі й у мене, немає - плечі й щелепа молодика викликають якщо не повагу, то принаймні зрозумілу обережність. Первісний суб'єкт тим часом за кілька секунд подолав щаблі еволюції в протилежному напрямі й поріднився зі своїми пращурами - підійшов до ящика з абрикосами, взяв декілька фруктів і, наплювавши на всі гігієнічні рекомендації, кинув до рота. Прожувавши, зі смаком виплюнув кісточки на землю. Далі знову повернув щелепу до мобільного:
- Так чьо там? Ну, ти давай, не пи....
Йду ринком далі, заспокоюючи себе тим, що, зрештою, особисто мене оте сотворіння природи і продукт незрілої демократії нічим не зачепило. Якщо заходитися робити кожному зауваження через матюки, то будеш лише тим займатися і неминуче перетворишся на якусь подобу Дон Кіхота... Але ж ота тварюка почувала себе аж надто вільно і мимоволі пошкодуєш, що Ользі Богомолець не дали змоги розгорнути кампанію з "дематюкації", яка, за логікою, мала б піти згори донизу, і від санкцій до парламентських "матерщинників і крамольників" перейти до створення атмосфери нетерпимості до побутових лихословів. А так... популярне нині "Зробимо їх разом!" здатне швидше налаштувати на протилежну хвилю.
"А у цього неандертальця ж обручка була на пальці - згадую, виходячи з ринку, - і знайшлася ж дурепа, яка вийшла за нього..."
"А, може вони якраз живуть душа в душу - звідки тобі знати?" - розпочинаю дискусію сам з собою.
Дорогою натикаюся на групу хлопчаків - судячи з усього, вихованців футбольної школи.
- Та пішов ти на...! - чую хлопчачий голос з ознаками мутації.
- Нє, ну ти в натурє казьол, - лунає у відповідь.
Мовчки проходжу повз групу...
Ігор Дуда
