Рівненська газета Вісник+К повідомила про конфлікт, який виник довкола розпаювання земель у селі Лідихів Кременецького району.
Від колишнього господарства майже нічого не залишилося. Ніби й не було війни, але навпроти сільської ради – руїни колишньої пекарні. Сумна й неприваблива картина. Неподалік напіврозвалений будинок культури. А може, тут проходили татари чи якісь інші загарбники? Чому все прийшло в занепад? Люди в усьому звинувачують попередніх керівників. Нині досить складно розібратися в тому клубку суперечностей, які переплелися у цьому селі.
Але однією з найболючіших проблем для Лідихова залишається несправедливе, на думку багатьох, розпаювання землі.
– Фактично збори не відбулися, – пояснює сільський голова Микола Горбаль, – є тільки протокол, в якому записано, що присутні 746 людей, а там, може, було зо два десятки. Цей документ було сфальсифіковано певною групою людей, яка провела земельне і майнове розпаювання у своїх інтересах. У списки пайовиків були внесені особи, які не мали жодного відношення до господарства. А деякі працівники не були включені. До цієї пори не можна отримати ніяких офіційних документів. Попередні керівники господарства все прикривають. А вони мали б нести відповідальність за розбазарювання майнового комплексу.
І стали шукати лідихівські селяни справедливості. Чотири рази їздили в Київ.
– Ми зверталися в Генеральну прокуратуру, в антикорупційний комітет, у міністерство агрополітики. Але всі наші звернення присилають для розгляду в район. Ми хочемо зібрати легітимні збори і донести до людей правдиву інформацію, – продовжує голова. – У 2006 році проектом підтримки приватизації землі в Україні були виготовлені безкоштовно державні акти на землю і вручені людям. І склалася абсурдна ситуація: наші селяни мають документи. Але спеціально був упущений такий важливий момент як ви-ділення землі в натурі. Адже, згідно законодавства, неможливо видати державний акт на право володіння земельною ділянкою, якщо вона не винесена в натурі. Це все одно, що видати людині паспорт без фотографії. І на цьому стали наживатися приватні структури, які брали за процедуру винесення в натурі 200-270 гривень. Наші люди, не маючи інформації, платили ті кошти, хоча вже мали державні акти. Це породило чимало проблем і багато конфліктів.
За словами Миколи Горбаля, частина селян самі собі наділили паї і обробляють. Але тепер землю не можна здавати якомусь серйозному орендатору, адже вона розірвана на клаптики. І поля стали непридатними для промислового обробітку.
Якщо в сусідньому селі Лопушному людям за кожен пай платять вісім центнерів зерна, то лідихівські селяни вже такої можливості не мають.
