Україною крокує декумунізація. Вперто, впевнено... Направо й наліво летять пам'ятники комуністичному режиму, міста й села змніюють назви...
У шумських же старожилів своя версія загибелі Василька. Переповідають, ніяким він пілнером-активсітом не був, звичайним сліьським хлопчаком. А хату його дійсно підпалили, але чи то німці, котрі тоді ще тинялись лісами й час-від часу вступали в перестрілку з бандерівцями, чи кагебісти, переодягнути в бандерівці. Василь кинувся до палаючої хати, але дорогою його застрелили, і вже мертве тіло кинули у вогонь.
Що правда, що вигадка достаменнно повинна знати сестра Василя, котра досі мешкає в Шумську та донедавна ще вчителювала. Проте про брата вона говорить дуже неохоче. Може, просто не вірить, що їй повірять після стількох років возвиличення брата як героя-піонера?
Зрештою, як би не було, а пам'ятник Василю Шишковську місцеві депутати постановили демонтувати та передати скульптуру на зберігання в "Шумськкомунсервіс". І власне це рішення розділило громаду.
"Якщо відкинути комуністичний наліт навколо пам’ятника, то, на мою думку, кращого за художньо-естетичними якостями монумента в місті не було за всі часи його існування (перед очима перейшли всі відомі шумські пам’ятні знаки). Хоч дехто може заперечити мені що пам’ятник зроблений в стилі соцреалізму і так далі. Хоча якщо вже говорити про соцреалізм – то під його критерії більше попадає знак, встановлений в міському парку, - зауважує на своїй сторінці в соцмережах Володимир Гаврилюк. - Інші варіанти, як поступити з пам’ятником, що розглядалися як публічно, так і не дуже – були такі: 1. передати пам’ятник на зберігання в музей (розумне рішення, як на мене), 2. Перенести пам’ятник на шумське кладовище, і встановити на його могилі. Знову ж таки насмілюся накликати на себе статус "комуняки", але висловлю і таку думку – а, можливо, було краще змінити табличку – "Піонери України – Василеві Шишковському" (тут таки дійсно спостерігається комуністичне нашарування) на щось схоже – "Пам’яті УСІХ жертв українців, які загинули у Другій світовій війні – на стороні всіх воюючих сторін та мирних мешканців". Це таки було більше схоже на примирення та об’єднання.
В Іспанії в 30 роках був внутрішній збройний конфлікт, диктатура Франко і так далі. Але іспанцям, їхню запальну вдачу, все ж таки вистачило розуму поставити спільний пам’ятник – жертва війни, як фалангістам, так і республіканцям. Певно що вони ближче до цивілізованих та куди більше демократичних країн Європи, аніж ми є наразі.
Я маю великі сумніви, що по суті дитина Василь мав сформовані комуністичні погляди – більш ймовірно коли б залишився живим, то з великою ступіню ймовірність комуністична система могла їх йому привити на довгі роки.
А тепер хочу звернутися до тих, хто зараз перебуває на рубежі 40-річного віку – не задумувалися яким переважна більшість були за часів радянського епохи, коли носили жовтенятську зірку, піонерський галстук, комсомольський значок? У які ідеали вірили ? В переважної більшості усіх тих, хто жив в часи однієї з найбільш імперій світу (в її найбільш модернізованій модифікації) СРСР, таки лишився ідеологічний попіл тієї держави. Нетерпимість до думки іншого – якраз і є одним з проявів тоталітаризму – "хто не з нами, той проти нас".
Що ж, рішення за шумчанами. І здається, не тільки за ними, а й за мешканцями всіх сіл Тернопольщини, де досі височіють пам'ятники тих, з кого радянськ влада зробила ідолів. Які з них демонтовувати, а котрим із тих, кого використала радянська влада у своїх підлих ігрищах за розум українців, просто повернути ім'я - мають зрозуміти й сказати самі.
Ірина Скиба, topnews.in.ua
