У понеділок, 15 квітня міський голова Тернополя артистично позував для камер столичної преси. Скоро на телеекранах ми побачимо красиву картинку по наше рідне місто і його мудрого керівника без брудних вулиць і розбитих доріг.
На телекамері та куртці були логотипи «Першого національного» і «1+1». Це зрозуміло, адже зима Сергію Надалу явно не додала відсотків у рейтингу популярності. Тепер, за всіма традиціями політтехнології, все потрібно компенсувати сюжетами на телеекранах і феєричними шоу на березі ставу.
У кінці робочого дня очільник міста вирішив зіграти у футбол з представниками молодіжних громадських організацій. Швидко зібрана команда молоді протистояла вже збитій команді міськради, яка виступає на багатьох турнірах з міні-футболу. Під час привітання Надал швидко перепитав, як насправді називається його суперник. Клерки заметушилися. Спочатку прозвучала версія «Тернопільська міська рада». Та потім швидко виправилися на «Студентську столицю».
Сам матч відбувався на майданчику зі штучним покриттям біля міського стадіону. Підтримати свого мера прийшли його давні політехнологи Юрій Фартушняк та Михайло Окаринський. А також екс-футболіст, екс-банкір, депутат муніципалітету і головне – зять дорожника Проника Андрій Григоращук. Подивися на футбол прийшов ще один народний обранець з Тернопільської міської ради Іван Хімейчук.
Пан Михайло Окаринський, як знаний креативщик, підійшов до столичної журналістки аби розпитати, як відбувається зйомка, що триває вже цілий день. Попередньо цю групу помічали в різних куточках міста. Жіночка-журналіст в червоному пальто грайливо відповіла: «Ровнєнько!».
За всіма традиціями політтехнологій, Сергій Віталійович артистично позував двом камерам, одна з яких постійно слідкувала за мером. У підсумку команда міськради перемогла своїх молодших колег.
Опісля відбулося імпровізоване, ледь не театралізоване спілкування Надала зі своїм молодшим колегою Любомиром Шимківим. До них пізніше приєднався і ще один молодіжний «лідер» Рустам Єргешов. Трійця мирно прогулювалася по колу на стадіоні. Це нагадало знайому з дитинства картину «Ленін і діти».
