Свого часу довелося прочитати, що дідам і прадідам багатьох нині шанованих членів американського суспільства дуже пощастило, що їх не повішали за конокрадство чи інші злочини. Що ж, їхні нащадки мають бути вдячними долі за те, що соціальні ліфти в Америці є дійовими і впіймати птаха щастя за хвіст може кожен, незалежно від його сімейно-історичного бекграунду.
Звичайно, еволюція суспільно-економічних відносин в країнах Заходу не мала вигляду легкого і поступового шляху вгору, до сяючих вершин добробуту й процвітання. Вистачало там і нечистих на руку ділків, і таких «бізнесменів», котрі не гребували послуговуватися гангстерськими методами, і пов’язаних з ними представників влади. Проте на нинішній час в західному світі уже виробилися і «кристалізувалися» головні правові положення ведення бізнесу а також принципи бізнесової етики. Серед них – прозорість, відкритість для контролю з боку громадськості, дотримання чесної конкуренції. Загалом же можна сказати, що тамтешній капіталізм формувався і ставав дедалі більш цивілізованим поступово, позбуваючись, наче відмерлої шкіри, всього того, що давало підстави називати його «диким».
У нас же повернення на капіталістичні рейки господарювання відбулося, можна сказати, директивним шляхом. І за дуже коротенький часовий проміжок. Учорашні спекулянти, фарцовщики, спритні ділки з вираженими кримінальними нахилами та їм подібна публіка одного чудового ранку прокинулися і виявили, що вони вже не ізгої суспільства, за якими сумують тюремні нари, а провісники нових економічних відносин, рушії прогресу, творці майбутнього і т.д. і т.п. Виявили і не забарилися цим скористатися. Звісно, не самотужки, а при дружньому сприянні ласих до омріяних папірців зеленого кольору представників правоохоронної системи, яка деградувала ударними темпами. Немає сумніву, що бізнес будь де – чи то в Женеві, чи у Копичинцях, - потребує ділової хватки і вміння працювати ліктями. І навряд чи в ньому можуть досягти успіху поети, філософи та інші «гнилі» інтелігенти. Але будь-яка приватна ініціатива все-таки має бути поміщена в рамки законодавчого регулювання, інакше вона має властивість перероджуватися у дику сваволю. Як це, зрештою, й трапилося у нас. От і маємо нині напівнужденне існування мас знервованого люду, що не бачить просвітку, і водночас – чи не найбільшу в Європі купу олігархів на душу населення. Адже з’явилися вони і, що найприкріше, міцно осідлали владу саме завдяки феноменальній кволості (в кращому випадку) держави та її органів. А в гіршому (й більш реальному) - за їхнього «дружнього» сприяння. І живуть вони, що називається, душа в душу, задля взаємної радості та задоволення.
Ігор Дуда
