Цей історичний випадок може слугувати застереженням від надмірної самовпевненості. Може бути яскравою ілюстрацією відомої приказки "Не кажи гоп, поки не перескочиш". Може також демонструвати, як потихеньку-помаленьку, не зважаючи на недружній галас навколо, йти до своєї мети і, врешті-решт, таки опинитися на, здавалося б, нездоланній вершині.
Саме цього дня 69 років тому, 16 липня 1950 р. на знаменитому стадіоні "Маракана" у Ріо-де-Жанейро відбувся вирішальний матч за звання чемпіона світу з футболу між збірними Бразилії та Уругваю. Він увійшов у історію під назвою Мараканасо і не був фіналом у звичному розумінні - в фінальній частині 4 команди грали кожна з кожною. Отой Мараканасо досі згадують і в Бразилії, скрушно хитаючи головами, і в Уругваї - там день 16 липня був оголошений національним святом, яке відтоді відзначається щороку...
Перед грою бразильці випереджали уругвайців у групі на одно очко, і їх цілком влаштовувала нічия. Але про неї "чаклуни мяча", як і вся країна, навіть не думали - передбачався легкий виграш у невиразних, зациклених на обороні уругвайців. Самовпевненість господарів перейшла усі розумні межі. Вже з самого ранку 16 липня на вулицях Ріо почалися народні гуляння з приводу майбутньої перемоги, і повітря було буквально наповнене відчуттям ейфорії. Конфедерація футболу Бразилії заздалегідь розпорядилася відчеканити 22 золоті медалі з іменем кожного футболіста збірної. 199 854 глядачі - не перевершений відтоді показник відвідуваності - заповнили трибуни "Маракани". А префект округу Ріо-де-Жанейро проголосив, звертаючись до футболістів збірної: "Через кілька годин ви будете проголошені чемпіонами світу на радість мільйонів співвітчизників" (чи не нагадує це, до речі, настрій деяких нинішніх наших кандидатів у народні депутати?).
Через кілька годин оті мільйони співвітчизників перебували в стані шоку: ведучи в рахунку 1:0, бразильці, вочевидь через оту саму самовпевненість, дали змогу уругвайцям зрівняти рахунок, а за 11 хвилин до закінчення гри - забити вирішальний гол. Його автор, форвард Альсідес Гіджа, опісля згадував не без гордощів: "Лише 3 особи змушували мовчати "Маракану", заповнену 200 тисячами глядачів - Френк Сінатра, папа Іоан Павло ІІ і я".
Футбол для бразильців - це справді друга релігія і легко зрозуміти стан, в який поринула країна після фінального свистка. Було передбачено все, крім... тріумфу збірної Уругваю. Офіційні особи збірної Бразилії поквапливо втекли, залишивши президента ФІФА Жюля Ріме самого з Кубком світу в руках, який він похапцем і мовчки вручив капітану уругвайців. Після матчу серед приголомшених вболівальників були зафіксовані декілька випадків самогубств. 22 заготовлені золоті медалі було знищено, щоб від них не залишилося й сліду...
Бразилія опісля ще не раз зазнавала болючих поразок на планетарних першостях, зокрема, 1:7 від Німеччини в півфіналі Мундіалю-2014. Але ота поразка від Уругваю, на яку ніхто (зовсім ніхто) не сподівався досі залишається болючою скалкою в футбольній пам'яті 5-разових чемпіонів світу. Справді, не кажи гоп...
Ігор Дуда
