Ніхто в світі сьогодні не візьметься сказати, скільки триватиме оте жахіття з коронавірусом.
Напружена ситуація, звісно, впливає на нерви і психіку людей, а в нашому повсякденні, яке й без вірусної атаки не відзначалося надмірною толерантністю і взаємною ввічливістю, це нині помітно практично на кожному кроці.
- Мужчина, ну куда ви пішли?! - роздратованим голосом запитує продавщиця на касі в одному з магазинів з числа тих, що нині ще не зачинені, - ви шо, не бачите, що жінка перед вами?!
Я стою трохи позаду двох покупців, про який йшла мова, і про себе відзначаю, що таке звертання більше підходило б щодо корови, яка забрела на чуже поле. Літньому чоловікові, якого воно стосувалося і який таки справді зайшов за намальовану смугу на підлозі, такий вияв поваги до клієнта, вочевидь, теж не припав до вподоби.
- А ти чо кричиш до мене?! - несподівано гаркнув він з-під маски так, що, здавалося, зі стелажів біля каси попадають усі "tic tac", "Milky way" і M&M’s, - я тобі шо?!
Очі продавщиці округлилися і збільшилися до дозволених орбітами розмірів, а обличчя почервоніло, що було особливо помітно під білою маскою. Втім, як виявилося, не від сорому й ніяковості.
- Ну шо за народ такий?! - вибухає вона риторичним запитанням, - кажеш їм, кажеш, вже понамальовували на підлозі, а вони всьо єдно прут!
Я щиро кажучи, не виключав, що старий запустить у продавщицю буханкою хліба, що її тримав у руці або ж огріє її нею ж таки, але він несподівано заспокоївся і лише глухо пробубонів:
- Ти сама як той народ...
Процес розрахунку між двома ще недавно "воюючими сторонами" відбувся вже спокійно і у повній тиші. За той час інша жінка-покупець теж встигла переступити через заборонну лінію на підлозі.
- Жіночко, станьте, будь-ласка, трохи далі - чую майже медовий голос продавщиці.
"Все ж старий чогось таки добився", - думаю, виходячи з магазину. Хоча кортіло сказати це хамелеону (чи перевертневі) за касовим апаратом...
Ігор Дуда
