Мені частенько доводиться спостерігати, як мій сусід, повертаючись додому, жадібно, обпікаючи пальці та губи, затягується недопалком сигарети, а потім кидає його у куток коридору. Культура, як мовиться, вище муру, але цим у нас нікого не здивуєш.
Мені важко зрозуміти його, оскільки сам я не палю. І мені не знайомий підсвідомий і нездоланний потяг до першої ранкової сигарети. Так само і йому, мабуть, важко збагнути, як я цілком можу обходитися без курива. І наші погляди у цьому питанні навряд чи колись приязно поручкаються.
Іноді мені здається, що цей, зрештою, дрібний побутовий антагонізм можна спроектувати і на наше, без міри поляризоване суспільство. «Ситий голодного не розуміє», - ця приказка є у нас аксіомою. І стосується вона не лише фінансово-майнової нерівності, а й кричущих розбіжностей в ідеологічній царині. Зокрема, такої болючої теми, як взаємостосунки між колишніми бійцями червоної армії і вояками УПА. Скільки не лунало закликів до примирення, проте ознак його щось не помітно. Мабуть, не в останню чергу через те, що певні політичні сили старанно й регулярно підкидали дрова у вогнище цього конфлікту. Можна по-різному ставитися до диктатури, однак саме іспанський диктатор Франко розпорядився спорудити монумент усім, підкреслюю, усім полеглим у роки громадянської війни в країні. Незалежно від того, по який бік барикад вони перебували. Сподіватися на подібне у нас наразі було б наївним оптимізмом. Надто багато накопичилося взаємної ворожнечі та недовіри, щоб можна було розраховувати на швидке та безболісне розв’язання проблеми. Доки на Сході України ще височітимуть пам’ятники Ульянову-Леніну з фігурою культуриста, а на Заході споруджуватимуться майже ідентичні за скульптурним вирішенням монументи Степану Бандері, доти прірва між обома опонуючими силами залишатиметься нездоланною, і звузити її в часових межах нинішнього покоління навряд чи вдасться.
Як не вдасться мені переконати свого сусіда не кидати недопалки в кутку коридору.
Ігор Дуда
