Усю ніч усі телеканали на різних мовах показують і розповідають про те, що трапилося в Парижі.

Наслідком справжньої вакханалії насильства із вибухами,  захопленням заручників, влаштованої терористами в Парижі, стали численні людські жертви. Зазвичай життєрадісну і гламурну Францію знову, як і після аналогічних (хоч і не таких масштабних) терактів на початку року,  охопив шок. Тоді мішенню терористичної атаки стала редакція сатиричного тижневика Charlie Hebdo, і число загиблих склало 12 осіб. Тепер кількість жертв перевалила за сотню. І скорботний перелік продовжує зростати.  У січні вістря терористичної атаки було спрямовано проти журналістів; тепер же вибухи пролунали в ресторанах і кафе у центрі французької столиці й поблизу стадіону Stade de France, де саме проходив товариський матч між збірними Франції та Німеччини; у концертному залі «Батаклан» були захоплені заручники. Ісламські терористи (за даними телеканалу BFMTV, нападники в концертному залі кричали «це вам за Сирію!») наче дали зрозуміти парижанам і гостям міста: розважайтеся як хочете і де хочете – ми все одно вас дістанемо. Мабуть ті з нас, хто віддавна марить Парижем, нині радий, що перебуває у туманній і бруднуватій Галичині, а не в центрі світової моди і за сумісництвом, на жаль, епіцентрі атаки світового тероризму.

Знову, як звично в подібних випадках – виступ лідера держави із співчуттями, обіцянками активізувати усі сили, перекрити кордони; висловлюванням упевненості, що ця біда згуртує націю і зробить її сильнішою. Знову – співчуття від керівників США і Великобританії, країн, які не з чуток знають, що таке атаки терористів. Президент США Б.Обама, поміж іншого, підкреслив, що терористи «отримають те, на що заслуговують» і що французи «віддані ідеалам свободи і демократії». Ось ця теза наштовхує на певні роздуми. Не раз відзначалося, що головна проблема, коли мова йде про протидію тероризмові, полягає у неможливості передбачити, в якому місці і яким чином він себе проявить. На цьому, зрештою, стоїть тероризм – на здатності завдати підступного і несподіваного удару, з максимальною кількістю людських жертв і, відповідно, з найбільшим ефектом залякування. Виникає запитання: чи не сприяє їм у цьому надмірна «відданість ідеалам свободи і демократії» провідних держав, зокрема, їхня надміру ліберальна іміграційна політика? І чи не поставить шляхетне почуття вини провідними світовими державами за колишню колоніальну політику під загрозу їхнє майбутнє? Адже терористи не цінують оту свободу і демократією, а користуються нею для досягнення  своїх мерзенних цілей. Отож зовсім не виключено, що в майбутньому та ж сама Франція вирішить за краще залишити усілякі дискусії на тему “Liberte´, Egalite´, Fraternite´ для семінарів студентам у Сорбонні (якщо терористи до того часу, борони Боже, не знайдуть і для  неї щось надпотужне у тротиловому еквіваленті) і таки визнає за необхідне якнайретельнішим чином «фільтрувати» всіх, хто потрапляє на її територію і жорстко контролювати їхні дії. «Це ж порушення прав людини, диктатура!», - заволає якийсь рафінований гуманіст. Можливо. Але незайве було б запитати думку з цього приводу родичів загиблих цієї жахливої паризької ночі.

Ігор Дуда