Хвацький молодий коник, який чи то войовниче, чи грайливо став дибки - символ бригади чисельністю в 4500 чоловік, створеної нещодавно з військових підрозділів Литви, Польщі та України, - нагадав відоме прислів’я про хлопа, котрий перехреститься лише тоді, коли грім вдарить.
Справді, аж коли зі сходу нависла зловісна тінь «старшого брата» і замаячіла перспектива чергового «зближення» з ним (з усіма наслідками, що витікають з цього), лише тоді ми заповзялися створювати щось хоч мінімум дієве і реалістичне для зближення у військовій царині з Європою. Гасло новонародженого об’єднання із дещо чудернацькою назвою LITPOLUKRBRIG (чимось, до речі, нагадує радянські армійські скорочення 30-х років) написане на його емблемі – United for Peace, себто об’єднані заради миру. Таке бажане і важкодосяжне нині для нас слово… А ще навіяв отой LITPOLUKRBRIG давні й навіть дуже давні історичні паралелі. У сувоях історії можна відшукати, що у 1658 році був ініційований, висловлюючись нинішньою мовою, політичний проект перетворення конфедерації Польського Королівства і Великого князівства Литовського (тобто Речі Посполитої Обох Народів) в триєдину державу (Річ Посполиту Трьох Народів), в результаті створення на українських землях Великого князівства Руського. Того року в Гадячі гетьман України Іван Виговський і представники Речі Посполитої підписали Гадяцький договір. Згідно з його статями, Велике князівство Руське в складі Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств Королівства Польського мало стати третім учасником унії, складовою Речі Посполитої на рівних умовах з Польською короною й Великим князівством Литовським. Можна скільки завгодно говорити, що цей проект був неідеальним, і що про реальну рівність у ньому не йшлося. Але…чи не краще поглянути на подальший розвиток подій? Руїна, гетьманщина (пригадуєте, скільки виникає гетьманів, коли збираються двоє українців, всупереч усім законам арифметики?). До 1654 р. в результаті козацьких воєн і повстання Хмельницького запорізьке козацтво відокремилося від Речі Посполитої й поступово (після Переяславської ради) увійшло до складу Московського царства. Наслідки «відригуються» донині…
Перенесімося тепер у ближчу до нас епоху. Закінчилася Перша світова війна. Далекоглядний (з позицій нинішнього часу це стає видніше) лідер Польщі Юзеф Пілсудський висунув проект конфедеративної держави з романтичною назвою Міжмор’є, до якої входили б Польща, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Угорщина, Румунія, Югославія, Чехословаччина, а також, можливо, Фінляндія. Вона повинна була сягати від Чорного і Адріатичного до Балтійського моря, звідси й її назва. Пропонована конфедерація повинна була продовжити багатонаціональну та багатокультурну традицію колишньої Речі Посполитої. Пілсудський вважав, що її відновлення дозволить уникнути державам Центральної Європи домінування Німеччини або Росії. Категорично проти ідеї виступив СРСР ( від Сталіна, з огляду на його плани, важко було чекати іншого) і, як не прикро, всі західні держави, за винятком Франції. Протягом двох десятиліть після краху ідеї Міжмор'я всі держави, які мали до неї входити, потрапили в зону впливу Радянського Союзу. Наслідки теж добре відомі. Тож чи не варто було б нині згадати передбачливого маршала Пілсудського? А заразом – побажати коникові, що стрибає на емблемі LITPOLUKRBRIG, щасливішої долі.
