Гумор, нехай специфічний і не надто веселий, в нинішніх умовах здатен виконувати хоч якусь функцію психологічної розрядки.

"Ты куды мяне клiчаш, паслухай, Завiруха мяце завiруха. На дварэ нi машын нi людей...", - так словами відомого хіта 80-х років можуть нині звертатися білоруські військові до свого головнокомандувача. Ситуація не зовсім аналогічна: невеличка хурделиця ніби є, але і машин повно, і людей, готових зустріти "гостей" з півночі. Можна припустити, що ніякого бажання воювати проти українців у них немає, але "бацька" таки ввів їх в Україну. Ввів, хоча ще порівняно недавно клявся, що увійде в нашу країну хіба що на тракторі. Однак насправді, здається,  має намір зайти на гусеничній техніці дещо іншого призначення.

Розчаровуватися в тому, кому ти симпатизував, не дуже легко й приємно - відчуваєш себе ледь не бовдуром, якого обвели навколо пальця і якому задурили голову. Мені, як зрештою, багатьом іншим українцям, Лукашенко імпонував своєю "мужицькою" твердістю, здоровою селянською натурою, любов'ю до спорту і, як здавалося, здатністю витримувати, наскільки це було можливо, незалежний курс Білорусі. Тепер на всьому цьому можна поставити жирний хрест. Маски зняті, й перед українською громадськістю постав незугарний face. Можна припустити, що білоруський диктатор пішов на такий крок не через патологічну ненависть до України, яку демонструє його російський союзник, а через обставини, у які був поставлений. Після минулорічних масових протестів, коли В.Путін "подписался" за нього і фактично врятував його функцію нехай і багатьма не визнаного, та все ж президента, у нього тепер просто не було інакшого виходу, як повністю підкоритися Росії й грати за її сценарієм. Погоджуся в даному випадку з оцінкою голови Тернопільської облради Михайла Головка, яку він висловив сьогодні зранку в розмові з тележурналістом Єгором Чечериндою і зазначу, що, можливо, українська влада минулого року у відносинах з Білоруссю припустилися стратегічної помилки, вирішивши показати себе святішою за решту Європи. Хоча, мабуть, і без цього фактора Путін знайшов би засоби "переконати" Лукашенка приєднатися до нього в агресії проти України.

Що чекає на білоруських солдат в Україні? Заяви посадовців, зокрема, Чернігівської області - першої, куди вони "завітали", однозначні: у них єдиний вихід - повертатися додому, або ж здаватися в полон. Інакше їх просто безжально знищуватимуть. Інакше -  " Засыпае нас снег, засыпае..."

А ще пригадується чарівна "Не моя забава и забота - на зоре на глухарей охота...". Звиняйте, "бульбаші", але відтепер "охота" на вас стане для нас,  українців, якщо й не забавою, то вже точно "заботою".  І триватиме вона доти, доки вас  "Галавой на пагорак на высокі курган. А нагамі ў даліну, хай накрые туман".

Вибачайте, "сябри", але ви самі визначили такий характер нинішньої кривавої "забави"...