Та повернуся до себе, рідного. Від певного часу відчуваю до себе на одному з порталів увагу з боку отакого суб'єкта. Слід віддати належне його настирливості - нещодавно він прослідував за мною на інший сайт. Під уже іншими "ніками". Переповідати зміст його оцінок і думок - невдячна і обтяжлива справа, колись пораджу дослідити їх знайомим студентам-медикам. Може, допоможу молодим людям з науковою кар'єрою... Не є він для мене й анонімним, хоча продовжує ховатися за різними кличками, а то й полюбляє змінювати стать (потяг до трансвестизму?). На 99,99% знаю, хто він, оскільки в даному випадку чітко простежується відомий юридичний постулат ще з часів Стародавнього Риму ("Кому вигідно?"). Ще 0,01% залишаю для якогось стороннього патологічного випадку. Оце "Кому вигідно?" дуже відрізняє мою нову "тінь" від інших випадкових коментаторів моїх матеріалів (одразу зазначу - маю чимало недоліків, але манія переслідування серед них наразі відсутня). Тобто, в людини (дозволю собі назвати його так) наявний чіткий мотив. Далекий від думки порушувати право інших людей на приватність і, тим більше, чимось вихвалятися, але цей мотив у даному випадку - розкішні роги на голові отого активного дописувача. Те, що вони додають енергії і злості - безумовно. Те, що вони переросли в хронічну клінічну стадію - поза всяким сумнівом. Те, що вони радше потішають мене (безграмотність псевдоанонімного респондента часто зашкалює), а іноді просто позбавляють нудьги - теж цілком певна для мене річ. То чому тоді пишу? Читайте заголовок. Хочеться зробити людині приємне - он які вони у нього гарні, гіллясті... І хоча й стверджується десь, що анонім - це, власне, НІЩО, він і йому подібні щиро переконані у зворотному. Суто з суспільної точки зору - трохи шкода.
Ігор Дуда
