Останніми днями не раз доводилося спостерігати за роботою теле-і радіожурналістів. Нагод для цього вистачало: роковини Т. Шевченка, складання присяги новою поліцією…Побачене мимоволі відродило в пам’яті деякі спогади. Вони датуються ще листопадом 2013-го року. Вже й чимало води ніби спливло від того часу, і головний персонаж цієї історії, як доводилося чути, веде розмірене життя пенсіонера в сусідній області. Але звички наші відтоді не змінилися аніскільки…
Втім, одна сцена мимоволі привернула пильнішу увагу. Невеличкий гурт людей з мікрофонами і відеокамерою зібрався біля чоловіка, який щось говорив, супроводжуючи мовлене виразною жестикуляцією. Ярмарок вшанував своєю присутністю сам губернатор, з ініціативи котрого, як повідомлялося, проводився цей захід. Неподалік поштивою групою зібралася його свита, явно обділена увагою преси. Про що говорив намісник «акулам мікрофона» - здогадатися було неважко, і для цього зовсім не було потреби підходити впритул. Звісно ж, про те, що влада робить усе можливе, щоб людям жилося краще, що урожай цього року видався хороший і зібрали його вчасно і без втрат, що з кожним днем таки ставатиме все краще і краще, житиметься веселіше і тому подібні речі із, як мовиться, знайомої опери… Якщо щось і вразило в той момент, то це вираз обличчя молоденької журналістки, яка граційно тицяла губернаторові під ніс мікрофон. Її обличчя виражало не просто професійну цікавість – ні, його майже одухотворений вираз випромінював захоплення на межі з екстазом, який може виникати у людини лише тоді, коли чує вона речі надзвичайної, неземної важливості. І мовлені істотою майже божественного рангу й авторитету. Поряд оператор ретельно фіксував цей історичний момент на камеру. Не вважаю себе борцем чи бунтарем - радше конформістом, але, признатися, від цього видовища трішки навіть занудило. І стало трішки незручно за наші ЗМІ. За тих, хто продовжує натхненно оспівувати кожен крок «власть імущих» і славословити кожне їхнє шкрябання чи чхання в надії (навіщо приховувати?) на якісь преференції. А водночас відчув і суто чоловічу заздрість: це що ж таке примудрився сказати шановний губернатор, що викликало на миловидному жіночому личку вираз, близький до оргазму? Треба було, мабуть, все-таки послухати…
Вже чимало води спливло від того часу, і головний персонаж цієї історії, як доводилося чути, веде розмірене життя пенсіонера в сусідній області. Але звички наші відтоді не змінилися аніскільки. Певен, що подібні сцени можна спостерігати і нині.
Ігор Дуда
