Ставлення до цієї штуковини цілком підпадає під фразу давньогрецького мислителя Геракліта "Все тече, все змінюється".
50 років тому для нас, тернопільських хлопчаків вона була об'єктом дуже сильного бажання, і ми годинами отиралися біля готелю "Тернопіль", щоб виканючити її у якогось туриста з США чи Канади. А коли ставали щасливими володарями пластинки Juicy Fruit чи Wrigley, то почували себе справжніми королями - це одразу ж підвищувало наш статус в очах тих, хто її не мав. А демонстративне її жування було ознакою престижності, якщо хочете, певного шику. Особливо це входило в моду, коли телебачення демонструвало професіоналів з канадської НХЛ, які майже поголовно жували цю субстанцію. І від них наші "тинейджери" одразу ж набиралися звички жувати її з виразом якоїсь пихатої недбалості.
Нині того добра в усіх торгових закладах і на ринках повно-повнісінько, але на нього здебільшого не звертаєш жодної уваги. А якщо й згадаєш, то тоді, коли сядеш десь на лавку, а вона, залишена чиєюсь турботливою рукою, прилипне до твоїх штанів так, що її виведення перетворюється на цілу операцію.
Рівно 150 років тому, 28 грудня 1869 р., дантист з Огайо Вільям Семпл запатентував жуйну гумку. Створив він її суто з практичною метою - щоб зробити чистішими зуби і зміцнити щелепи своїх пацієнтів. "Пращура" сучасних незліченних видів жувальної гумки важко було назвати ласощами - серед її інгредієнтів були звичайна крейда (кажуть, вона дотепер є складником багатьох наших вітчизняних пігулок), подрібнений корінь локриці а також така делікатесна річ, як... деревне вугілля.
За півтора століття, що минули відтоді, її різновидів "розвелося" сила-силенна. І відколи цей "фрукт" перестав бути в нашій країні не те щоб заборонений, а просто в дефіциті ( як багато що на території під назвою СРСР), його солодка привабливість значно знизилася. Бавляться нею дітиська, щоб надувати й робити бульбашки. "Жодна річ на світі не вбиває ясність погляду настільки, як жувальна гумка", - доводилося чути і, дивлячись на багатьох наших молодих хлопців і дівчат, переконатися у істинності цієї думки. Вживають її також, щоб "перебити" запах алкоголю. Втім, одного мого знайомого саме це постійно й підводить. За нормальних умов, тобто в тверезому стані він ніколи не візьме "жуйки" до рота, а от коли "закладе за комір", наївно намагається приховати свіженький перегар ударною дозою м'ятного запаху. Дружина швидко запримітила ту його звичку і тепер інтенсивний запах м'яти в помешканні є для неї сигналом про те, що її правовірний незадовго до того не обмежився одним лише чаєм...
Втім, американці підходять до її використання із притаманними їм креативністю а також вмінням рахувати гроші. За повідомленням газети The Washington Times, щороку сотні мільйонів доларів витрачаються на оплату стоматологічних послуг для солдат і офіцерів армії США - передусім тих, які в польових умовах не мають змоги вчасно відвідати стоматолога. У зв'язку з цим, міноборони США провело випробування і "прийняло на озброєння" спеціальну жувальну гумку для підтримки здорових зубів військовослужбовців. А ще від 1988 р. в арсеналі американських військових (як і службовців цивільної сфери) є ефективний стимулюючий засіб - армійська жувальна гумка із вмістом кофеїну, яка дає змогу обходитися без заварювання кави (хоча для багатьох, звичайно, має значення і сама ця процедура). ЇЇ жувати не доводилося, але за відгуками обізнаних людей, це - чудовий засіб проти втоми, здатний "оживити" навіть мертвого. Он у фільмі "Чорний яструб" американський генерал-командувач операції проти бойовиків у Сомалі жує її протягом усього періоду бойових дій і приймає при цьому адекватні й своєчасні рішення.
Словом, кому подобається - жуйте на здоров'я. Саме міркування збереження здоров'я рекомендують робити це не довше, ніж 5 хв після їжі. Ось так мимоволі вліз в царину дантиста з Огайо Вільяма Семпла. Який, нагадаю, 150 років тому запатентував жувальну гумку.
Ігор Дуда
