Вирок Джону Дем’янюку, що прозвучав 12 травня, не міг з’явитися у кращий час. Саме в той час, коли Росія і Україна переживають реабілітацію Сталіна та сталінізму, вирок Мюнхенського окружного суду мимоволі показав, наскільки морально вимогливим і політично руйнівним може бути переслідування реальних і уявних злочинців..

Суд засудив Дем’янюка до п’яти років за співучасть у вбивстві 28060 євреїв у нацистському концтаборі у Собіборі в окупованій Польщі. Колишнього працівника автомобільного заводу у Клівленді і колишнього радянського військовополоненого з України вже судили, безуспішно, за те, що він був садистом-вартовим у таборі в Треблінці, відомим як "Іван Грозний". Цього разу німецька прокуратура стверджувала, що Дем’янюк був охоронцем у Собіборі і що сам факт буття охоронцем в таких умовах становив злочин, хоча, або, можливо, тому, що вона не змогла довести, що він дійсно скоїв якийсь конкретний злочин. Чимала частина подальших коментарів або висловлює задоволення з приводу встановлення справедливості, або засуджує судовий процес як фарс. Обидві сторони мають рацію, і обидві сторони не бачать реальної суті вироку.

Що зробив німецький суд, то це проголосив, що наміри, а не дії, можуть бути злочинними. Дем’янюка визнали винним не тому, що він явно вбив когось, а тому, що він був присутнім, як вартовий, у місці, у якому вбивали людей. Оскільки він, ймовірно, міг би бути відсутнім там, його присутність, мабуть, свідчила про аморальність. За логікою суду, ця аморальність, ця черствість, ця байдужість до людських страждань, має розглядатися як кримінальний злочин. Іншими словами, людину можна покарати не за дії, а за моральні наміри або їх відсутність. Свідомо чи ні, суд обрав ланцюжок міркувань, що становить екстремальний варіант кантівської моралі. Суд вийшов далеко за рамки твердження Канта про те, що наміри повинні оцінюватися як моральні чи аморальні, і ствердив, що їх можна фактично оцінити як кримінальні - але це твердження можуть вважати занадто радикальними для себе навіть гіпер-фундаменталістські християнські секти.

Що робить логіку суду глибоко революційною, то це те, що вона, як і кантівська мораль, повинна стати універсальною і застосовуватися до кожного, а не тільки до вартових у концентраційних таборах епохи Голокосту. Це означає, що всі охоронці у всіх в’язницях і таборах, в яких чинилися звірства, несуть кримінальну відповідальність за ці звірства і з ними слід вчинити так само. Таким чином, враховуючи кровожерливу природу ГУЛАГу, всі охоронці радянських концтаборів та агенти спецслужб, чи-то росіяни, чи українці, євреї або представники інших народів, обов’язково винні у злочинах, які, ймовірно, є настільки ж серйозними, як ті, що приписують Дем’янюку. Кожен східний німець, що патрулював кордон із Західною Німеччиною, несе кримінальну відповідальність за людей, яких застрелили під час спроби перетнути його. Кожен американець, який охороняв в’язницю Абу-Грейб, так само винен, як і кілька солдатів, які катували в’язнів.

Але логіка суду несе ще більш далекосяжні наслідки, ніж ці. Зрештою, бути охоронцем у таборі не є необхідною умовою для морального твердження про кримінальну відповідальність. Моральна логіка суду повинна, згідно із самою природою безмежності моральних тверджень, поширюватися на всіх, хто був присутній під час скоєння злочину і не запобіг йому. Таким чином, голландські миротворці, які не зробили нічого, щоб зупинити різанину в Сребреніці, є співучасниками вбивць. Владімір Путін, як кадровий офіцер КДБ, є не менш винним, ніж охоронці радянських концтаборів. Своєю чергою, Гергард Шрьодер та Жак Ширак повинні поділяти провину Путіна, перший, оскільки назвав його "бездоганним демократом", другий – за нагородження його орденом Почесного легіону, оскільки ці дії неявним чином відбілюють злочини КДБ. І Ангела Меркель, щоразу, коли вона подорожує до Москви, майже так само несе відповідальність за продовження ув’язнення Міхаіла Ходорковского, як і Кремль, оскільки вона може запросто наполягти на тому, щоб несправедливо ув’язненого підприємця випустили.

Теоретики права обговорюватимуть, чи не зробив німецький суд помилку, погоджуючись на таке далеке трактування аргументів на користь вини, але що зроблено, те зроблено, і, якщо міжнародне співтовариство серйозно ставиться до питань моралі і злочинності, воно повинно буде брати приклад з Німеччини та ретельно вершити правосуддя. Очевидно, що такий курс буде вкрай дестабілізуючим, і не лише тому, що в пострадянських державах, Ізраїлі, Європі, Канаді і Сполучених Штатах, ймовірно, спокійно живуть тисячі колишніх охоронців комуністичних концтаборів і агентів спецслужб. Захисникам справедливості доведеться стверджувати, що певна нестабільність, навіть якщо вона сягне найвищих кіл російської, німецької та інших політичних еліт – є настільки ж малою ціною за моральність, як і тимчасовий фінансовий хаос, викликаний недавньою відставкою голови МВФ через звинувачення у злочині на статевому ґрунті.

Можливо, свідомий дестабілізуючих наслідків свого рішення, Мюнхенський суд оголосив вирок, який свідчить, що ціна, яку треба буде заплатити за справедливість, буде дійсно невисокою. Зверніть увагу, що Дем’янюк отримав п’ять років за те, що він начебто допоміг вбити 28060 осіб. Чи не видаються 1825 днів позбавлення волі на сміх малим покаранням за такий жахливий злочин, один день за 15 жертв, або трохи більше ніж півтори години за одну жертву?

Це по-справжньому скандальна історія, що стоїть за справою Дем’янюка. Після того, як Мюнхенський окружний суд вирішив опертися на кантівську високоморальну позицію і зробив моральні схильності злочинами, він, схоже, запанікував і відступив, фактично заявивши, що мертві практичного нічого не вартують. Як і суд, ми не знаємо точно, що робив Дем’янюк, або чого він не робив у Собіборі, або чому. Але ми знаємо, що після такого суперечливого вироку як цей нікому не треба боятися німецького правосуддя. Шрьодер, Ширак і Меркель, мабуть, зможуть вийти на волю за кілька хвилин. Путіну, можливо, доведеться відбути декілька днів. І справжній Іван Грозний, де б він не був, без сумніву, сміється.

Zахідна аналітична група