Суперечки в політичних студіях стосовно того, чи Крим у нас забрали, чи наші політики його просто здали тривають донині.

Вже й довжелезний Керченський міст Росія побудувала, вже й нашпигувала півострів базами з наміром перетворити його на плацдарм для дій у Сирії, вже й демографічну ситуацію там збирається підкоригувати на користь "русского мира", вже й держсекретар США М.Помпео в неформальній обстановці порадив нам забути про Крим, а ми все сперечаємося... Чи не пізно , Івасю, до школи ходити? Може, треба було керівництву країни і воєнному командуванню рішучіше діяти в ті критичні дні лютого 2014 р., а не обмежуватися обтічними інструкціями на кшталт "Дійте за статутом" чи просто "Зберігайте спокій", коли з дислокованих на півострові наших частин один поперед одного надходили повідомлення про облогу з боку "зелених чоловічків" і тамтешніх сепаратистів. Ось і вийшло, що чи не найбільший героїзм проявив командир бригади тактичної авіації полковник Ю.Мамчур, який разом з підлеглими, з піднятим прапором України і під спів державного гімну рушили в бік російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків, які блокували дорогу до їхньої частини.

Між тим, цього дня, 14 березня, в історії зафіксований приклад відчайдушного, самовбивчого опору невеликої кількості вояків  переважаючим силам агресора.  Цього дня 1939 р. стався єдиний випадок організованого опору чехословацьких збройних сил німецькій окупації: кулеметна рота під командуванням капітана Павліка, порушивши наказ свого начальства, дала бій німецьким частинам у місті Містек. Гітлер тоді так палко кинувся захищати німців, які жили в чеських Судетах (точнісінько як Путін жителів Криму від "кровожерних бандерівців"), що, захопившись, вирішив окупувати всю Чехію, встановивши над нею протекторат. З цим після "Мюнхенської змови" був змушений змиритися чехословацький уряд, але з цим не змирилися 250 солдатів зі стрілецькою зброєю і одним офіцером.  Протистояли їм 1200 відмуштрованих солдатів вермахту з бронеавтомобілем, гарматою, мінометами. Сховавшись за стінами казарм, чехословаки успішно відбили декілька впертих атак німців, завдавши їм втрат, аж поки від командування не надійшов категоричний наказ припинити вогонь під загрозою воєнного суду. Капітан Павлік спершу проігнорував це капітулянтське розпорядження, однак брак боєприпасів таки змусив його разом з підрозділом припинити опір. Німці, з поваги до його мужності, дозволили капітану залишити при собі особисту зброю - майже неймовірний вияв лояльності до переможеного ворога...

Іноді думається: що було б, якби хтось із наших військовослужбовців у Криму вистрелив... хоча б над  головами "зелених чоловічків" чи просто у повітря?  Як цього, напевно, вимагає військовий статут, коли відбувається відкрите захоплення частини противником. Звичайно, виявляти сміливість зараз та ще й за чужий рахунок - справа не надто складна і не дуже почесна, але військова людина, поступаючи на службу й складаючи присягу, заздалегідь має бути готовою до різних поворотів долі. Не отримали чіткого наказу? Чи отримали натяк, що його не треба виконувати? Натомість отримали масовий перехід на бік противника і здачу Криму без жодного пострілу. Тоді навіщо військовим дають в руки зброю? Прозвучи, можливо, тоді хоч постріл з нашого боку, а в ширшому розумінні - якби керівництво країни і командування ЗС діяли в Криму своєчасно і рішуче - може, й не звикали б ми нині потроху до думки, що Крим - відрізаний від України шматок...

Ігор Дуда