Бути мудрим заднім числом досить просто. Сміливо розмахувати кулаками після бійки -  теж не така вже й складна справа. Набагато важче – виявити оту саму мудрість та сміливість у критичний момент, коли на чаші терезів поставлено багато що, навіть власне життя, коли підпирає час, і на прийняття єдино правильного рішення його майже не залишилося…

Недосяжною і навіть більше - нездійсненною мрією багатьох фалеристів, себто колекціонерів орденів, є орден "Победа", заснований у 1943 році указом Президіуму ВР СРСР. Нагорода вельми коштовна: орден виготовлений з платини, а у його оздобленні використані золото, срібло, п’ять штучних рубінів і 174 дрібних діаманти. Ексклюзивна структура визначає й елітарний контингент його кавалерів. Згідно зі статутом ордена, ним нагороджувалися «особи вищого командного складу Червоної Армії за успішне проведення таких бойових операцій в масштабах фронтів, в результаті яких корінним чином змінюється обстановка на користь Червоної Армії».

Усього орденом «Победа» було нагороджено 16 осіб. Точніше сказати, було їх 17, однак нагородження Леоніда Брежнєва, котрий у війну не командував не те що фронтом – навіть відділенням солдат, було відмінене як таке, що не відповідає статуту ордена. Серед нагороджених – 11 радянських воєначальників на чолі зі Сталіним. Це, зрештою, зрозуміло, адже саме «під них» орден і засновувався. Крім

цього, орденом було нагороджено воєначальників союзників – американського генерала  Ейзенхауера і британського фельдмаршала Монтгомері, а також маршала Югославії Броз Тіто і маршала Польщі Роля-Жимерського. Усе це – заслужені відзнаки справді видатним полководцям. Проте рухали вони величезними арміями, перебуваючи здебільшого на доволі безпечній відстані від передової й не піддаючи ризику власне життя. Тому й формулювання указів про їхнє нагородження починалося здебільшого зі слів «за видатні успіхи…» чи «за планування бойових операцій…».

Дещо осторонь від цієї когорти кавалерів стоїть король Румунії Міхай І, який у напружений політичний момент зважився заарештувати колабораціоністський уряд країни. Румунський екс-монарх – єдиний  досі живий кавалер ордена.  Він був нагороджений з формулюванням «За мужній акт рішучого повороту  політики Румунії в бік розриву з гітлерівською Німеччиною в момент, коли її поразка у війні ще не була чітко визначеною». Зрозуміло, що ризикував нащадок роду Гогенцолернів навіть не троном, а власним життям. Проте пішов на ризик свідомо і

обдумано.

Виявити  мудрість та сміливість у критичний момент, коли на чаші терезів поставлено багато що, навіть власне життя, коли підпирає час, і на прийняття єдино правильного рішення його майже не залишилося - чи це не ознака справжньої величі духу?

Ігор Дуда