Нині часто доводиться чути: дії російського керівництва перебувають на межі між параноєю і нормальним станом, а нерідко – і поза цією межею. Як ставитися до цієї тези – питання світосприйняття кожного. Однак, стикаючись іноді з просто-таки неймовірними з точки зору здорового глузду діями і висловлюваннями представників російського політикуму і його «обслуговуючого персоналу», мимоволі доходиш висновку, що думка ця дуже близька до істини. Легше від цього усвідомлення не стає, адже йдеться про параною не комара чи жаби, а величезного монстра, який зловісною хмарою навис зі сходу й півночі. І дії якого наступної години чи хвилини неможливо передбачити.
Програма «Особое мнение» на каналі RTVI – один з нечисленних острівців об’єктивної думки в усій російській інформаційній імперії. Вона цікава, передусім, різноманітним складом учасників. Тут можна зустріти і ліберального публіциста і правозахисника Віктора Шендеровіча, і епатажного рок-журналіста Артьома Троїцкого, і поета та критика Дмітрія Бикова, і непересічного інтелектуала Ніколая Сванідзе, і гросмейстера-дисидента Гаррі Каспарова… Бував її учасником і покійний Боріс Нємцов. Думка цих людей, свіжа й оригінальна, часто критична до дій та висловлювань власної влади, викликає згоду, розуміння і певну полегкість: є ще в Росії справжня інтелігенція…Втім, трапляється тут і зовсім інша публіка. Так, буквально різали слух дикі висловлювання екс-комуніста, натхненного оспівувача війни в Афганістані і палкого прихильника ГКЧП письменника Алєксандра Проханова; просто бризкав з екрану отруйною слиною українофобії тележурналіст Максим Шевченко (вельми вдале прізвище), якого ліберальні колеги називають «людожером, провокатором і фанатиком». А буквально днями випадково натрапив на «перфоманс» політолога, філософа, дипломата (???), члена комісії з показовою назвою «По противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России», організатора фальсифікації виборів на користь В.Януковича у 2004 р., персони нон-грата в Україні та Естонії Сергія Маркова. Щиро кажучи, слухати чергового «яструба» особливого настрою не було, однак привернула увагу захоплена апологетика на адресу Р. Кадирова і роздумування про те, що «люди люблять «крутих». Оскільки сам цю публіку ненавиджу всіма фібрами душі, мимоволі послухав, що буде далі. А далі було цвітасте переповідання версії про участь А.Яценюка у бойових діях в Чечні в 1995 р. та про доцільність процесу над Н.Савченко. Далі була розповідь про вдалу побудову владної вертикалі у Росії та деякі (лише деякі) «перегини на місцях». Далі була страхітлива новина про плани США знищити Росію. Також була порада досить об’єктивній ведучій «не читати опозиційної преси» і майже наукове пояснення етимології слова «хунта». І на завершення – настійливе нагадування про те, що, мовляв, позиція кожної людини в Росії нині визначається ставленням до дій «української хунти». Ось у чому, виявляється, корінь зла – в українській «хунті»…
Вже пізніше у Вікіпедії знайшов знаменитий, можна сказати, симптоматичний вислів Маркова про його верховного правителя: «Особа Володимира Путіна важливіша для суспільства, ніж усі державні інститути». Це багато що прояснило і нагадало російську приказку «Каков поп – таков и приход». А ще з подумалося: ми тут в себе чубимося, ламаємо списи у взаємному поборюванні, даючи отому «попу» разом з його «приходом» зайві можливості для дій і пропагандистських акцій проти нас. Вони й без того невичерпні на підлі вигадки (ми ж бо – «хунта»), але навіщо допомагати їм у цьому?
Ігор Дуда
