Він чимось викликав суто людську симпатію.

Можливо, трохи сором'язливою усмішкою? Чи легенькою неголеністю, яка позбавляла зайвого офіціозу, яка лякала людей ще з часів його  колеги - прісно пам'ятного організатора сталінських процесів Олександра "Ягуарійовича" Вишинського?

Проте його теж "пішли". Руслан Рябошапка (про нього мова) не надто нагрів місце в будівлі, якщо не помиляюся, на вулиці Різницькій. Його, як і багатьох членів уряду на чолі з Прем'єром, змела голосами  воля парламенту, за якою стоїть тінь Президента Володимира Зеленського чи... бозна кого - скоро в цій державі, здається, нічого неможливо буде зрозуміти. Зараз он чую по телевізору, як радіють його відверті противники і намагаються встановити причини відставки Генпрокурора розважливі аналітики в студії. Всі майже одностайні: постаті Генерального прокурора в країні, яка криком кричить про наведення порядку, притягнення до відповідальності численних (значно більше, ніж дозволяють ліміти цивілізованої держави) зловмисників різних мастей і калібрів, не було помітно. Хтось добросердний сказав з трибуни, що Р. Рябошапка просунувся у реформі прокуратури і справі К.Гандзюк, однак ця несмілива адвокатська спроба стала комариним писком у хорі несхвальної оцінки діяльності і поведінки пана тепер уже екс-Генпрокурора. Прийшла весна (тобто, час саджати), а ніхто з тих, кому дуже личив би прохід судовим коридором у супроводі конвою, так і не набув цього статусу - таким був лейтмотив багатьох виступів.

Слід сказати, Р. Рябошапка сам дав хороші козирі в руки своїх противників. Чи то не з фаталістичною байдужістю ("най ся діє Божа воля") він напередодні оцінив рівець освіти парламентарів на рівні 2 - 3 класу, а сьогодні, маючи можливість виступити з трибуни ВР і обгрунтувати (виправдати, пообіцяти, навішати локшини на вуха, заінтригувати) раптом наче школяр образився чи то на чиюсь репліку, чи на загально недоброзичливу до нього атмосферу, вирішив... залишити зал, заявивши перед тим, що "не став нічиїм слугою". І пообіцявши повернутися - майже як шварцнегерівський "Термінатор" ("I'll be back").  Гонорово? Можливо. Переконливо? Навряд. Може, він не хотів залишатися на посаді? Може. Тоді чому погоджувався на неї пів року тому і вислуховував дружнє напутнє слово і обіцянку сприяти в усьому попередника Юрія Луценка?

Як би там не було, рішення депутатів після такого демаршу передбачити було не дуже складно: 263 голоси "за" висловлення недовіри Генпрокурору - і можна забирати зі службового столу дорогі й близькі серцю речі...

Ігор Дуда