Оскільки в душі є радше ліриком, аніж фізиком, розповідь про враження від параду в Києві - трохи "розхристані", свіжими слідами - хочеться розпочати з надзвичайно хвилюючого його фрагменту, чудової режисерської знахідки організаторів дійства: маленька дівчинка в українському вбранні з букетом проходить крізь театралізовані етапи в житті країни - виходить з автобуса ліквідаторів аварії на ЧАЕС, прямує до студентів, які голодують на майдані восени 1990-го і далі - аж до наших днів, підбігши до воїна на чолі першої парадної "коробки"... Виглядало це дуже зворушливо для всіх, включно з Президентом Володимиром Зеленським, котрий крадькома змахнув з очей сльозу. Гарант, до слова, на параді цілком мирно уживався на сотні квадратних метрах площі з міським головою Києва Віталієм Кличком - факт, з урахуванням справжньої гризні, що розгорнулася останнім часом між ними обома, вартий уваги. Хоча, можна припустити, парадом стан "холодного миру" між колишнім керівником "Кварталу" і персонажем його численних насмішок якраз і закінчиться - відновиться захоплюючий процес перетягування каната і завойовування симпатій потенційного електорату.
Інший зворушливий момент - вручення ордена Вахтангу Кікабідзе. Популярний співак трохи підупав, трохи змінилася постава хода (чи справді "Мои года - мое богатство"? Як-не-як, 83 роки...), але вираз очей залишився той же впізнаваний, який зачаровував багатьох. Лише з ним Президент Зеленський тепло обійнявся - схожого привілею не отримали ні Андрій Шевченко, ні співак Монатік, які теж були в числі новоспечених орденоносців...
Щодо присутніх VIP: впізнати, крім кількох чинних владоможців, вдалося свого однофамільця з Польщі - Анджея Дуду а також трьох українських екс-президентів: Леоніда Кучму, Віктора Ющенка і Петра Порошенка. З колишніх перших "ледєй" була, як здалося, присутньою лише дружина останнього (?).
Щодо воєнної частини параду: цілком зрозуміло, що в будь-якій країні, навіть схованій у африканських нетрях, він проводиться з метою: а) демонстрації ворогам того, що ми щось можемо і що нас голими руками не візьмеш б) для того, щоб вселити відчуття впевненості у своїх громадян. Поклавши руку на серце, маю певний сумнів, що правителі у Кремлі й тамтешньому міністерстві оборони та генштабі затремтіли від страху - щоб змусити їх до цього, треба ще ой як постаратися і найпершим чином - не в царині проведення парадів. Хоча, звичайно, участь в ньому військових і зразків бойової техніки цілого ряду країн (в тому числі й майже легендарні "Джевеліни") може змусити Москву принаймні замислитися. Як, сподіваюся, і зразки українського виробництва. Всі оті "Козаки", "Оплоти", "Булати", "Вільха", "Бастіони", "Нептуни", "Малахіти" свідчать, що попри відомі обставини, ми таки здатні вчитися і робити висновки з помилок і болючих поразок.
Їх, хочеться вірити, в майбутньому ставатиме дедалі менше - недаремно ж, мабуть, Президент висловив упевненість, що наші нащадки відзначать і 130-ту річницю Незалежності. А також - і тисячоліття держави під назвою Україна.
