Аляксандр Ригоравіч Лукашенко, мабуть, не позбавлений почуття гумору і в своїх вузьких компаніях, напевно, не лізе за словом у кишеню. Та й деякі його стилістичні перли вже давно гуляють в народі ("Жить будем плохо, но недолго").
От і на спільній з В. Путіним прес-конференції за результатами візиту останнього в Мінськ правитель Білорусі видав жартівливу (на його погляд) тираду, яка може мати доволі сильний резонанс в світі. "Ну, знаєте, ми вдвох співагресори, найшкідливіші та найтоксичніші люди на планеті. У нас тільки одна суперечка – хто більше. Владімір Владіміровіч каже, що я. А я починаю думати, що він. Вирішили, що однаково. От і все. І якщо хтось думає нас розірвати, вбити клин – не вийде", – сказав бацька.
Оті підсумовуючі "якщо хтось думає нас розірвати, вбити клин – не вийде", мабуть, дещо заспокоїли Путіна, який сидів практично поряд (чомусь не по інший бік величезного стола, як він це практикує, приймаючи високих візитерів у Кремлі), оскільки коли гість з Московії слухав тираду про "найшкідливіших і найтоксичніших співагресорів", то було помітно, що він не в захопленні від жарту свого колеги. Адже фактично Лукашенко, нехай і в жартівливій формі, але визнав, що його країна є агресором у війні проти України разом з Росією. В самій "матушке Рассеи" за таке нині можна "відгребти" велику купу неприємностей і зовсім не обов'язково лише у формі "общественного порицания". Цікаво, чи сказане колишнім головою колгоспу було своєрідною бравадою відчайдуха, який спалив за собою всі мости, якому нічого втрачати і який, з огляду на це, може вже дозволити собі гумор, що межує з цинізмом? Але ж вся його попередня поведінка (заяви про прикриття тилу Росії від загрози з Польщі та Прибалтики, а також про те, що Білорусь не має агресивних намірів щодо України) свідчить радше про те, що дати наказ своїм військам перейти кордон на півдні зовсім не є його заповітною мрією. І що, можливо, ціла група його радників працює нині над підшукуванням таких аргументів, які б дали змогу, декларуючи на кожному кроці вірність "союзницьким зобов'язанням" стосовно Росії, водночас уникнути прямої й неприкритої співучасті в її агресії проти України і, відповідно, в тяжких злочинах, що вона їх тут коїть. То, може, білоруський хитрун таким своїм експромтом хотів дати світові зрозуміти, що сама ідея записати його в агресори є абсурдною? Важко сказати, якими були перемовини у Мінську, але доволі пом'ятий і далекуватий від бадьорості вигляд Путіна на згаданій прес-конференцій не свідчив на користь того, що він дуже задоволений їхнім підсумком - це вже був не той Владімір Владіміровіч, який по-хлоп'ячому зістрибнув зі сходинки трапу літака (до відома тих, хто наполегливо вишукує в ньому повну енциклопедію хвороб) і трохи грайливо скуштував шматочок піднесеного йому короваю.
Дуже хотілося б, щоб російський диктатор полетів з Мінська, як у них там кажуть, "несолоно хлебавши". Дуже хотілося б, щоб на додачу до наших нинішніх проблем і бід ми не отримали ще й вторгнення якої не якої білоруської армії. Дуже хотілося б, щоб доволі привабливий ще порівняно недавно для багатьох українців білоруський бацька (нині в переважній більшості визначень у соцмережах - "вусатий тарган") зміг і далі петляти поміж краплинами дощу і воювати, не воюючи, адже невідомо, як проходять його перемовини зі "старшим братом" і в якому тоні останній з ним розмовляє. Ну, а сплеск його гумору на прес-конференції, то чи це був жарт, чи заява про наміри - халера яго ведае…
