Переворот у листопаді 1917 р. В Росії робився більшовиками і їхніми тодішніми соратниками з інших політичних сил (з якими пізніше рішуче, істинно по-більшовицьки розправилися) під привабливими лозунгами "Мир народам!", "Землю селянам!", "Заводи робітникам!".
Для мешканців "необъятной России" не вистачало хіба що гасел, проголошених вже значно пізніше лідером ЛДПР В.Жириновським ("Каждой бабе - по мужику!" і "Каждому мужику - по бутылке водки!" ). Опісля був безжальний "червоний терор", спалах голоду в різних частинах країни, громадянська війна, продрозверстка, коли "на нужды революции" забиралося все до останнього зернятка. Це, звісно, викликало опір величезних мас людей, які почали розуміти, що миру як не було, так і немає; що землі їм наміряють хіба що на персональну (а то й братську) могилу; що робітникам стати господарями своїх заводів, і відповідно, мати право на частку в їхніх прибутках зовсім не "світить"...
Радянська влада в таких випадках довго не роздумувала і, віддавши належне пропагандистській демагогії, вдалася до свого улюбленого методу закручування гайок "по саме нікуди". Цього дня 100 років тому, 18 березня 1920 р., вийшов декрет ВЦИК, який давав право ВЧК, що вже набрав силу й обріс страхітливими легендами, ув'язнювати підозрілих осіб, вина яких не доведена слідством, у табори примусової праці на термін не більше 5 років. Гуманна, все-таки, була ота молода радянська влада: всього 5 років - і ні днем більше. В тих таборах, щоправда, за різні порушення можна було заробити й немалий додатковий термін, але то вже проблема тих, хто порушував (злісно і не дуже). ВЧК не змушувало високе партійне керівництво двічі нагадувати йому про необхідність виконання декрету, і незабаром табори праці з-під палки наповнилися людським гамором. З контингентом проблем не було - варто було скоса глянути на якогось "надзвичайного уповноваженого", як одразу ж можна було отримати тавро "підозрілого".
Навряд чи можна знайти в сучасній і навіть більш віддаленій історії отаку юридичну норму, щоб на підставі однієї лише підозри, до того ж, не доведеної слідством, людей позбавляти волі на 5 років і відправляти працювати, причому не шити мішки у відносно теплих приміщеннях, а на усілякі "ударні" будови" на свіжому сибірському повітрі й за відповідної зимової температури. Вона прийшла в голову лише тим, хто проголосив своєю метою зробити все людство щасливим. І щоб всі були рівні - як штахети в тюремному паркані. В різних модифікаціях і навіть з періодичними послабленнями ця політика проводилася і в наступні 70 років - аж поки держава, заснована на страхові, сексотах і всесиллі "караючого меча революції" не сконала своєю смертю, точніше, просто розвалилася. Не знадобилося навіть якогось видимого зовнішнього поштовху...
Ігор Дуда
