Саме від цього дня, 11 серпня 1973 р. і на наступні майже два тижні вулиці тодішнього СРСР у вечірній час, немовби за чиєюсь командою, дружно порожніли.
Це не було пов'язано із загрозою терактів (тоді про них і не чули), ні з радіаційною небезпекою (вона виникла через 13 років), ні з епідеміологічною ситуацією. Увесь Радянський Союз в ту пору припадав до телеекранів і переймався одним запитанням: чи вдасться Ісаєву-Штірліцу обвести навколо пальця диявольськи хитрого Мюллера й виплутатися із зітканої ним "павутини", чи відважний розвідник таки поляже "смертю хоробрих"? Відповіді закінчення стрічки не дає (можливо, планувалося продовження) - втомлений і трохи спустошений "герой невидимого фронту" повертається в Берлін, щоб продовжити роботу. А, може (якщо судити з "інформації для роздумів", що відкрилася вже з приходом "перестройки") він просто знав про сумну долю багатьох колег у Радянському Союзі й вирішив оту долю не випробовувати? Хто його знає...
Багато що вдалося режисеру (чи, згідно з новим правописом, режисерці) фільму Тетяні Ліозновій. Жінка, занурившись в тему резидентури, явок, паролів, стеження, чемоданів з раціями, чорних мундирів зі срібним плетенням і т.д. зуміла створити захоплюючий художній твір, який для багатьох досі залишається своєрідною "кінематографічною біблією" - попри те, ще реально є всього лише романтично-патріотичною казкою для дорослих. У цьому Ліозновій, безумовно, допомогла добротна літературна основа - роман Юліана Семенова (який, слід сказати, починається майже в українському дусі - Штірліц чує в саду спів соловейка...). А ще - чудова музика Мікаела Таривердієва, без якої картину просто неможливо уявити. Завдяки ній тема активної дії героя-одинака у ворожому оточенні та його ментально-духовного зв'язку з батьківщиною прозвучала дуже виразно і хвилююче.
Щодо іншого - німці у фільмі зображені не у сатирично-гротескному дусі, а показані нехай і звично підступними, але сильними і розумними противниками. Також чи не вперше в радянському кіно (хоча можу й помилятися...) священник показаний не товстопузим п'яничкою, який у паузах між "причащанням" оковитою й лоскотанням молодиць встигає ще й сіяти опіум для народу, а високоморальною, гуманною людиною, котрій сумління і віра категорично не дозволяють прийняти те, що відбувається на її батьківщині. Поступова зміна ставлення пастора Шлага до Штірліца - від початкового повного відторгнення до розуміння і поваги, як і поява взаємної симпатії між цими двома абсолютно різними людьми - ще одна причина для того, щоб і тепер зрідка переглянути фільм. І - ще одна "інформація для роздумів"...
Ігор Дуда
